У праці "Дитяча творчість і художнє виробництво" Г. Лабунська і B. Пестель узагальнили досвід зв'язку декоративної роботи з різними видами художньої праці. Вони зазначають, що для таких занять найбільш підходить підлітковий вік. У цей період у підлітка відбувається деяке зниження інтересу до зображальної творчості, але "залишається прагнення до дослідження матеріалу і бажання пристосувати продукт своєї творчості до чогось реального, утилітарного" Мистецтво в трудовій школі. 36. статей. - М., 1996, с. 119. Дотримуючись у своєму дослідженні принципу свободи творчості, автори експериментально показали, що така робота має художньо-освітнє і виховне значення.

Також у своїх творах інші автори досліджували питання значення декоративно-вжиткового мистецтва для гармонійного розвитку дітей.

Досягнення в теорії естетичного виховання дітей, зокрема ті, що стосуються взаємозв'язку декоративної роботи з продуктивною

працею, не знайшли належного застосування в шкільній практиці 30-40рр.

У зв'язку з певними зрушеннями в теорії і практиці декоративно-вжиткового мистецтва в наступні десятиліття пожвавлюється робота з декоративно-вжиткового мистецтва в школі. Це знайшло своє відображення в програмах з образотворчого мистецтва і праці та в публікаціях різних авторів. Так, про необхідність встановлення зв'язку занять з малювання і праці, зокрема, її художніх видів роботи, писав В. В. Колокольников. Питанням позашкільних занять з декоративно-прикладного мистецтва присвятив свою публікацію В. М. Ветров, роботі з молодшими школярами — Е. Р. Ковальська тощо.

Проблема використання декоративно-вжиткового мистецтва у навчально-виховному процесі розроблялася також рядом авторів у дисертаціях. Так, Т. Я. Шпикалова досліджувала засоби підвищення ефективності творчості і розвитку естетичного смаку учнів 1V-V класів у декоративній роботі. Результати дослідження показали, що робота зі створення декоративних виробів близька до інтересів і відповідає можливостям дітей і підлітків. У процесі такої роботи учні знайомляться зі зразками народного мистецтва, що допомагає усвідомленому розумінню єдності естетичного і утилітарного в художніх виробах.

У своєму дослідженні Ю. П. Желтухов розглянув деякі питання проведення занять з праці в позакласній роботі з учнями. Значну увагу звертає на методику ознайомлення учнів з художньою обробкою різних матеріалів (художня обробка природних матеріалів, аплікація соломкою, різьблення по дереву, чеканення по металу, художні роботи на токарному верстаті, художньо-конструктивні роботи з дротом, бляхою тощо). На основі проведеного дослідження він приходить до висновку про те, що підлітки особливо проявляють потяг до практичної діяльності, що вимагає поєднання трудових навичок з художніми вміннями.

Особливе значення для естетичного виховання підростаючого покоління має використання занять з декоративно-вжиткового мистецтва в районах розвинутих художніх промислів.

На Гуцульщині художня обробка дерева була і залишається одним з основних видів народної творчості, що передається від покоління до покоління. І в цьому процесі велика роль відводиться загальноосвітній школі. У програми з трудового навчання вносяться певні зміни для того, щоб учні, починаючи від п'ятого класу, вивчали поряд з елементами механізації і технології обробки деревини, гуцульську різьбу та інкрустацію. Ці розділи програми не суперечать, а навпаки, доповнюють і продовжують один одного. На уроках праці учні виготовляють певні вироби з дерева, а засвоївши різьбу та інкрустацію, надають їм художнього оформлення.

Особливо добре розвинене народне декоративне мистецтво у гірських районах Прикарпаття, Буковини, Закарпаття. Зародження там національної народної творчості сягає глибокої давнини. Карпатські ліси давали деревину для різьбярів по дереву і бондарів. На гірських пасовищах-полоиинах випасались отари овець, з вовни яких ткачі виготовляли декоративні ліжники, оригінальні килими і тканини для барвистого одягу. З місцевої глини вправні гончарі виробляли різноманітний орнаментований посуд — глечики, миски, тарілки,, а також кахлі. Окрім того, славилися гуцульські вироби зі шкіри, кольорових металів, широко відомі вишивки й писанки.

У далекому минулому, в період натурального господарства, ремесла на Гуцульщині розділялися на чоловічі та жіночі. Чоловіки обробляли деревину, метал, шкіру, а жінки займалися ткацтвом, розписом, вишивкою, писанкарством та ін. Такий поділ передавався з покоління до покоління і певною мірою зберігся й досі.

Останні роки можна назвати часом відродження художніх промислів Гуцульщини. На їх основі створено ряд підприємств художньої обробки дерева, ткацтва, кераміки, (дільниці, цехи, комбінати, виробничі об'єднання), а також художньо-виробничі майстерні регіонального відділення Спілки художників України (у регіоні працюють десятки членів Спілки художників), експериментальні майстерні Товариства охорони пам'ятників історії і культури. Окрім того майже в усіх населених пунктах працюють обдаровані майстри, вироби яких стали одним з головних джерел їх доходів.

Художні промисли є важливою галуззю економіки Прикарпаття, Буковини, Закарпаття. Ними зайняті десятки тисяч майстрів,які працюють в цехах підприємств та індивідуально, їх художні вироби мають певний збут у багатьох реіонах України і за її межами, а також експортуються до США, Канади, ФРН, Франції та інших країн. Майстри ре'іону були учасниками вітчизняних та міжнародних виставок художньої творчості.

Широкий розвиток туризму в Карпатах (а вони стають одним з найпопулярніших місць відпочинку міжнародного значення) і пов'язане з ним розширення виробництва сувенірів передбачає художнім промислам небачені досі перспективи розквіту. Виникає потреба в сотнях нових спеціалістів з обробки дерева і металу, керамістів, килимарниць, вишивальниць, писанкарок тощо. Саме з таких міркувань вивчення художньої обробки дерева було введене в програми середніх класів загальноосвітніх шкіл Гуцульщини.

Принцип зв'язку