Основний принцип викладання різьблення — це послідовність, тобто поступовий перехід від простих завдань до більш складних. Цьому принципу відповідають мотиви різьби, що вивчаються, які розподіляються в порядку зростаючої складності. Наприклад, від найпростіших мотивів "драбинки", "шнурочок", утворюваних пересіченням вертикальних і горизонтальних ліній, до складних "розеток", що складаються з геометричних фігур: круга, еліпса та ін.

Вивчення кожного мотиву розпочинається зі зразка виробу. Той чи інший мотив учні виділяють з загальної композиції орнаменту і замальовують у заданому масштабі в своїх зошитах.

П'ятикласники вже володіють певними уміннями малювання узорів у смузі, набутими в початкових класах, тому практичний показ учителя вимагався лише в окремих випадках. Звичайно, викладач демонстрував попередньо зроблені ним на папері замальовки орнаментального мотиву, що вивчався, супроводжуючи показ словесним поясненням. Готовий зразок виробу не дає можливості побачити послідовність зображення мотиву.

Під час замальовки, розмітки на папері певного мотиву, учні використовують лінійку, кутник, циркуль, олівець. Виконання замальовок — досить важливий моменту навчанні, оскільки знайомить учнів з найпростішими композиційними схемами гуцульського орнаменту. Замальовка проводиться з демонстрацією зразка виробу, до композиції орнаменту якого входить мотив, що вивчається. Це необхідно, бо учні бачать і розуміють роль, місце і зв'язок його з іншими елементами в загальній композиції орнаменту. Замальовка мотиву закінчується його аналізом на зразку виробу, що сприяє розвитку розуміння учнями зображальних засобів, за допомогою яких він будується і пов'язується з іншими мотивами й формою предмета.

Таким чином, заняття із засвоєння мотивів будуються на конкретних предметах-зразках, і першим завданням для учнів було відображення їх на папері. При цьому вони вчилися самостійного аналітичного виділення частини (мотиву) із цілого (орнаменту виробу), а в подальшому— розуміння синтетичного об'єднання частин (мотивів) в одне ціле (орнамент).

Більшість різьблених мотивів допускає збагачення певними елементами. Можливі способи таких доповнень учні бачили на демонстрованих їм зразках під час замальовки їх основного контуру. Окрім того, їм показували таблиці і діапозитиви з такими варіантами, наприклад, мотив "квадрати". Проміжки між частинами його контуру легко заповнити фігурами у формі трикутників, ромбів, квадратів, смужок у різноманітних поєднаннях. Учням показували один і той самий мотив з доповненням і без доповнень (у замальовці і в матеріалі).

У кожному завданні на доповнення мотив доводився до закінченості. Добре засвоївши один мотив, учні переходили до другого, більш складного Скільський Д.М. Вивчення художньої обробки деревини в школі. Розвиток творчих здібностей учнів. Навчальний посібник. – Тернопіль, 2003. – С.84-85.

.

Мотиви "драбинки", "шнурочок" в дослідному класі не доповнювали. Вони рідко використовуються і є допоміжними, такими, Що служать для зв'язку основних мотивів у нахилених декоративних площинах і при переході від однієї частини виробу до іншої. Вивчають їх для того, щоб учні набували технічних навичок роботи фуджком і прямою стамескою. Засвоєння цих найпростіших мотивів дає Можливість також формувати таку властивість здібності, як відчуття лінії. Учні звикають досягати стрункості прямих ліній, чіткості Різьблених штрихів.

Відомо, що усвідомлення практичної мети праці завжди стимулює трудову діяльність, тому відомий психолог Б. І. Теплов писав; "Необхідно, щоб певна частина художньої діяльності дітей була спрямована на створення продукту, який на когось повинен мати вплив, який комусь потрібний, з яким пов'язане усвідомлення його можливої соціальної цінності. Без цього розвиток творчості дітей неодмінно підміняється розвитком деякого формального вміння.

Звичайно, чисто навчальна робота повинна бути присутньою в художньому вихованні..., але не повинна бути єдиним видом роботи, особливо на перших ступенях художнього виховання, коли закладаються основи ставлення до мистецтва" Теплов Б. І. Психологічні питання художнього виховання. М.-Л., 1986, с.106.

При переході від тренування до виготовлення предметів, що мають практичне значення, основна складність — у задумі виробу. Учень повинен, опираючись на вивчені мотиви, використовуючи зображальні засоби, створити оригінальний виріб, у якому художня форма і призначення предмета знаходилися б у єдності. Завдання вчителя — не пригнічувати творчої оригінальності учня, а всебічно заохочувати його пошуки, уважно допомагати долати труднощі. Не варто надто опікати дітей, бо це сковує ініціативу і гальмує їх творче ставлення до роботи.

Щоб посилити інтерес учнів до виготовлення практично потрібних предметів, завдання у п'ятому класі пов'язали з оформленням шкільної кімнати народознавства. Під час її відвідування учитель зауважив, ще якість рамок для фотографій не відповідає рівню експонатів у кімнаті Учні вирішили виготовити нові рамки і оформити ними кімнат" народознавства, їх дуже зацікавив процес створення виробів, обробка матеріалів, вирішення конструктивного завдання (складання предмета з частин), особливо оздоблення рамок орнаментом. А головне — усвідомлення того, що їх робота потрібна, що кращі роботи експонуватимуться на виставці; їх бачитимуть відвідувачі.

У процесі створення різьбленого виробу учні використовували зображальні засоби різьби не механічно, а свідомо, самостійно вирішуючи композицію і розміри узору. Як і народні майстри, вони прагнули досягати певного узгодження узору з плоскою формою рамок та лінійок. Працюючи над ними, школярі мали можливість повніше, ніж на дощечках, відчути матеріал (дерево), виявити його декоративність та пластичність, використовуючи лінію, світлотінь, контраст та ін. Лінію використовували учні для правильної організації окремих елементів узору в єдину смугу, що підкреслює форму рамки та лінійки, для акцентування деталей орнаменту і т.д. Контраст блискучої полірованої поверхні виробів і матового відтінку різноманітних вирізів використаний у всіх роботах учнів, оскільки робота велась, як звичайно, на полірованій поверхні. Чимало з них застосовували спосіб співставлення блискучої поверхні з "ільчастим письмом" (сіткою).

Гра світла і тіні залежить від глибини