Реферат на тему:
Місце родинно-сімейного виховання у процесі соціалізації особистості
План
1. Визначення основних понять.
2. Роль родини у процесі соціалізації особистості
3. Сімейне виховання та його особливості.
4. Педагогічні проблеми сучасної сім’ї.
Визначення основних понять
Сім’я – це спільнота, заснована на шлюбі подружжя (батька, матері) та їх неодружених дітей (власних та усиновлених), пов’язаних духовно, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю.
Сімейний кодекс України, прийнятий 10 січня 2002 р., визначає, що “Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.
Сім’я створюється на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства”.
З’ясування понять великої і малої сім’ї є особливо важливою проблемою для розробки концептуальних засад школи, подібної до родини, оскільки велика сім’я в українців – це завжди родина, малу сім’ю родиною називають не на всій території України.
Українська родина – спільнота споріднених між собою людей, що постійно оновлюється, віддзеркалюючи трансформацію соціально-економічних умов суспільства в цілому. Хоча для родини, як і для сім’ї, характерні історична змінність внутрішньо родинних взаємин, однак, зародившись в надрах роду і влившись в його систему через родинні, сакральні та релігійні зв’язки, вона зберегла свою самодостатність, єдність з родом.
Словник синонімів української мови: родина – група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом, сім’я, сімейство, застаріле – челядь, діалектичне – посімейство, розмовне – хата, домашні (така група людей, котра перебуває в одному приміщенні).
В.Даль: сімейство тлумачить як сукупність близьких родичів, котрі разом проживають батьки з дітьми, одружений син чи заміжня донька, які проживають окремо, складають вже окрему сім’ю.
Родинно-сімейна енциклопедія: родина – спільнота людей, об’єднаних на основі шлюбних і кровних зв’язків, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом, ведуть спільне господарство і між якими встановлюються багатосторонні стосунки: між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами й іншими родичами.
Деякі дослідники (П.Сорокін) відносить до складу родини кровняків, свояків, тощо.
Аналіз різних визначень слова родина дає можливість визначити значення, що характерні лише для родини. Далекі і близькі родичі по батьковій і материній стороні об’єднані на основі шлюбних і кровних зв’язків і знаються впродовж багатьох поколінь. Різниця у значеннях сім’ї та родини полягає ще й у тому, що сім’я зосереджується в трикутнику батько – мати – дитина, що символізує Трійцю, а родина охоплює сім’ї родичів і може символізувати Дім, наповнений родичами, рідними, що поруч і далеко, померлими і ще ненародженими; в своїй домівці, в рідній стороні, на землі і в космосі.
Поняття рід філософсько-соціологічна література визначає як групу кровних родичів, котрі ведуть своє походження за однією лінією (материнською чи батьківською), усвідомлюють себе нащадками загального предка (міфічного чи реального), мають загальне родове ім’я. “Вести рід” (початок) означає “бути нащадком кого-небудь, походити від когось”.
Згідно з давньою традицією наші предки вимірювали час від семи днів до семи поколінь. Сім’я розглядається також як уособлення семи поколінь Роду. В українській традиції генеалогія ведеться за чоловічою лінією (зберігається прізвище).
Роль родини у процесі соціалізації особистості
Перший досвід соціальної поведінки маля набуває в родині, яка об'єднує найрідніших людей спільними переживаннями, обопільними любов'ю, турботою, обов'язками. У дітей формуються уявлення про те, що хороша, дружна родина — запорука щастя людини, що слід берегти й примножувати родинні традиції, дбати про те, щоб родину поважали. Дитина має виявляти турботу про рідних, бажання давати радість, задоволення близьким людям, виконуючи головні правила співжиття в сім'ї, запобігати непорозумінням між її членами, а в разі їх виникнення брати на себе сміливість порозумітися щодо прикрого випадку, вибачитися, якщо завинив сам, пробачити іншим. Важливо вчити виявляти ініціативу у встановленні контактів, діючи в інтересах членів родини: втішити засмученого, радіти успіху, виявляти готовність до спільної діяльності, особливу турботу про найменших і найстарших у родині, запобігливість і розуміння (допомогу пропонувати, не принижуючи гідності, ввічливо розмовляти, не перебиваючи інших, не втручатися в особисті справи, не завдавати зайвого клопоту).
У родині дитина набуває соціального досвіду впевненої поведінки. У неї формується відчуття власної значущості та значущості своєї поведінки, закладаються основи почуття гідності. Адже саме родина дає відчуття захищеності — важливе для розвитку самостійності, впевненості, задоволення потреби у соціальній відповідності вже у дитинстві. Почуття моральної захищеності особливо важливе для позитивного сприймання себе, що уможливлює виховання поваги до інших людей.
Сім’я вводить дитину в суспільство, саме в ній вона одержує соціальне виховання, стає особистістю. У дитинстві її годують, доглядають, у дошкільному віці – відкривається світ.
У сім’ї зміцнюють здоров'я дитини, розвивають його задатки і здібності, піклуються про утворення, розвиток розуму, вихованні громадянина, закладаються гуманні риси характеру, доброта і сердечність, дитини учать оцінювати свої вчинки і відповідати за них. Тут діти прилучаються до праці, вибирають професію. Сім’я готує юнака до самостійного сімейного життя, привчає поважати добрі традиції сім’ї.
Сім’я — це будинок, що поєднує людей, тут закладаються основи людських відносин, відбувається перша соціалізація особистості. Аналіз соціального впливу на особистість показав, що в 40% людей у їхньому житті вирішальне вплив зробила сімя, у 30% — засобу масової інформації, тільки в 20% — школа, у 10% — вулиця.
Засвоєні в дитинстві норми співжиття лежать в основі особистісної поведінки людини та її стосунків