Прозоре накопичення багатства. Європейці працюють, заощаджують, накопичують капітал, це підтримується державою і суспільством. Нікому в голову не прийде красти, приховувати доходи, тому на нас дивляться, як на дикунів: у нас з кожним днем росте кількість мільйонерів, що багатіють за рахунок неправедним шляхом набутих коштів. Росте відсоток населення, що не живе, а існує за межею бідності.

Професійна відповідальність. Жорстока конкуренція спонукає Європу до високого пофесіоналізму. Висока якість послуг і товарів – це норма життя. Для нашої країни це, скоріше, виняток, ніж правило.

Високі технології. Європа не шкодує коштів на впровадження передових технологій у галузях науки, освіти, виробництва. Ми не маємо ані коштів, ані розвинутих технологій, які могли б застосовувати, ми все ще користуємося застарілим обладнанням, яке отримали в спадок після розпаду Радянського Союзу. Нам залишається лише чекати наступних техногенних катастроф (тільки у листопаді 2007 року на шахтах загинуло більше 70 гірників).

Престиж освіти і кваліфікації. Престиж освіти, високої кваліфікації у Європі традиційно дуже високий. Там знають і розуміють, що здолати освіту здатна не кожна людина. Вищу освіту спроможний здобути заледве один з десяти тих, хто навчався у школі, а до вищих студій (на магістерському і докторському рівнях) доходить не більше 10-15 % випускників бакалаврату. У Європі завершують середню освіту на високому рівні лише тільки ті випускники, які мають намір вступити до вищих навчальних закладів. Це приблизно від 15 до 25% усіх учнів середніх шкіл.

Нині в Україні налічується 1006 вищих навчальних закладів, здатних прийняти 700 тис. випускників середніх шкіл (саме стільки, скільки закінчує середню навчальну школу кожного року). За прогнозами європейських фахівців, Україні достатньо мати 40-50 вищих навчальних закладів. Але навіть для такої кількості ВНЗ Україна, за твердженням європейських експертів, не має сьогодні достатнього кадрового потенціалу. Сьогодні наш диплом не визнається у Європі, наші фахівці без додаткового перенавчання не можуть влаштуватися на роботу за фахом. І хоча вони за багатьма показниками, за розвитком, ерудованістю, спеціальною підготовленістю перевершують зарубіжних фахівців, дискредитація наших дипломів триває.

Найбільше не влаштовує закордонних працедавців у підготовці наших фахівців – низька дієвість знань. Дієвість - це здатність використовувати набуті знання, уміння на практиці. За експертними оцінками, цим параметром ми поступаємося найбільше.

За європейським стандартом дипломований фахівець відразу займає робоче місце і виконує свої посадові обов’язки. Диплом гарантує високий рівень підготовки. Приймаючи фахівця, фірма впевнена, що він підготовлений на належному рівні. Гарантія цього – високе реноме університету. Якщо фахівець не буде підготовлений належним чином і фірма матиме до нього претензії, імідж університету може бути втрачений назавжди, його рейтинг серйозно постраждає.

За кордоном прийнята двоступенева система вищої освіти. Університети готують бакалаврів (3-4 роки навчання)і магістрів (ще 1,5 – 2 роки). Диплом бакалавра свідчить про повну вищу освіту. Хто бажає продовжити навчання, стає спершу магістром, а потім може отримати науковий ступінь доктора.

Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють.

Отже, треба уніфікувати освітньо-кваліфікаційні рівні, перейти на двоступеневу систему освіти відповідно до європейських стандартів.

Указом Президента України Л.Кучми від 17 лютого 2004 року перед відповідними міністерствами і відомствами поставлено завдання визначити перелік посад, які може займати випускник ВНЗ з дипломом „бакалавра” [ 1, с. 13-14 ]

. Запропоновано також припинити підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем „спеціаліст”.

2. Необхідність реформування комплексу вищої освіти в Україні.

Чесно кажучи, нічого особливого робити не потрібно – необхідно тільки повернутися до притаманних нашому народові порядності, відповідальності, відновити високий статус освіти в суспільстві.

Перше і найголовніше завдання – це відновлення статусу освіти, освіченої людини, дипломованого фахівця в суспільстві. Наша держава навряд чи вийде з економічної кризи, поки некваліфікована людина матиме однакову платню із кваліфікованою, освіченою людиною. Справжні фахівці повинні мати впевне-ність у тому, що їх зусилля, їх праця окупиться.

Необхідно також змінити ставлення людей до освіти. Нажаль, зараз ми спо-стерігаємо катастрофічну ситуацію: молоді люди прагнуть здобути не вищу освіту, а диплом, тобто папірець, що підтверджує їх причетність до освіти та дає право та можливість знайти роботу і зайняти певну посаду. Дипломи мають майже всі, але до цих документів не прикріплені відповідні знання.

Потрібно також змінити порядки у вищій школі, тобто удосконалити законо-давство, створити умови для ефективного навчання студентів, підняти рівень підготовки вступників. Тоді ми самі зможемо встановлювати стандарти вищої освіти для країн всього світу.

Але є різні перешкоди, що стануть на заваді реформування, і це, по-перше, наш менталітет: у нас є потяг до дружніх стосунків, навіть ділові контакти пере-ходять у площину особистих відносин; також українці не бажають брати на себе відповідальність та ризикувати, ми схильні до підкорення. Як результат, маємо велику кількість людей, що не здатні на прояв ініціативи та прийняття само- стійних рішень, тобто слухняних виконувачів.

Дослідження серед студентів українських ВНЗ показали, що з рисами, які відповідають наведеним параметрам, виявлено: слухняних, покірних – 65%; консервативних – 75%; гіпотимічних, які недооцінюють своїх можливостей та принижують свою компетентність, знання і здібності, - 70%; самостійних осо- бистостей – лише 15-25% студентів [ 1, с. 15 ].

Спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської