25 травня 1998 року в Парижі міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції прийняли Спільну декларацію (Сорбонська декларація), якою і був започаткований Болонський процес. Сама Болонська конвенція (Спільна заява європейських міністрів освіти) була підписана дещо пізніше 18-19 червня 1999 року в м.Болонья, що на півночі Італії, у одному з найстаріших університетів Європи – Болонському. Таким чином, в 1999 році до Болонського процесу були залучені 28 європейських країн: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція. В 2002 році до Болонського процесу приєдналися Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія, а в 2003 році – Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговіна, Ватикан, Македонія, Сербія і Чорногорія, Росія.

Так розпочався Болонський процес, спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці.

Для того, щоб здійснити приєднання України до Болонського процесу, необхідно провести низку реформувань у сфері вищої освіти нашої держави. Сьогодні МОН України приділяє багато уваги цій проблемі. Міністр В.Кремень у доповіді на підсумковій колегії МОН 27 лютого 2004 року [ 1, с. 16 ] поставив низку завдань, які потрібно вирішити, реформуючи вищу освіту за євростандартами, до яких відносяться:

Відновлення співпраці вищої освіти з працедавцями: дуже часто зустрічаються такі ситуації, коли випускники не можуть знайти роботу за фахом, їх не влаштовує заробітня платня, не вистачає робочих місць, а інколи вони не підготовлені до роботи за сучасними технологіями.

Встановлення рейтингу вищих навчальних закладів, запровадження тендера на розміщення державного замовлення.

Запровадження новітніх технологій.

Незаперечне прийняття такої системи організації навчального проце- су, до якої закликають країни-учасниці Болонського процесу.

Упровадження належного тестування випускників шкіл.

Міжнародна акредитація і входження до Європейської мережі забез-печення якості вищої освіти.

Сучасне кадрове забезпечення вищої школи.

Відновлення чесного іміджу системи освіти.

Найвідомишим заходом регулювання вищої школи стала система оціню- вання знань, запроваджена американською системою освіти, яку було адап- товано європейцями як єдину систему залікових одиниць (система ECTS – European Community Course Credit Transfer System – кредитно-трансферна систе-ма навчальних курсів європейської спільноти).

3. Введення інновацій у систему вищої освіти в Україні.

Нині в Україні налічується 1006 вищих навчальних закладів, з яких понад триста здійснюють освітню діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають більше 400 тисяч осіб. За кошти держави навчається 50 відсотків українських студентів, інші – за рахунок власних кош-тів, кредитів тощо. Український професорсько-викладацький загал – це 78 тисяч викладачів, із яких 12 відсотків – професори. Сьогодні в Україні налічується 76 напрямків підготовки і затверджені стандарти для 80-ти спеціальностей.

Подальші соціально-економічні й політичні зміни в суспільстві, зміцнення державності України, входження її в цивілізоване світове співтовариство неможливі без структурної реформи національної системи вищої освіти, спря-мованої на забезпечення мобільності, працевлаштування та конкурентно-спроможності фахівців. Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є досягнення системою вищої освіти України цілей Болонського процесу.

Пригадаємо, що 25 травня 1998 року в Парижі міністри освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції прийняли Спільну декларацію (Сорбонська декларація), якою і був започаткований Болонський процес. Сама Болонська конвенція (Спільна заява європейських міністрів освіти) була підписана пізніше 18-19 червня 1999 року в м.Болонья. Проаналізувавши текст декларації, можна звести її зміст до таких практичних кроків:

введення системи двохступеневої вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура); доступ до другого етапу потребує завершення першого. Ступінь, що надається після закінчення першого етапу, визначається на європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації;

уведення системи кредитних одиниць (наприклад, ECTS) як засобу підвищення мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на всіх рівнях вищої освіти, включаючи неперервну освіту, за умови їх визнання навчальними закладами на основі принципу добровільності;

з метою забезпечення працевлаштування випускників університетів на європейському ринку праці та підвищення конкурентоспроможності системи вищої освіти випускникам видаватимуться взаємоузгоджені та уніфіковані додатки до дипломів для введених рівнів вищої освіти, які є зрозумілими, прозорими та зіставними між собою на всьому європейському (Болонському) просторі;

стимулювання мобільності та створення умов для вільного перемі-щення студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти в межах Болон-ського простору; розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти з метою напрацювання зіставних критеріїв і методологій;

підсилення європейського виміру вищої освіти, перш за все у сферах наукових досліджень, проектування нових, конкурентоспроможних освітніх програм.

У великій кількості вищих навчальних закладів нашої країни вже були проведені перші порівняльні дослідження щодо впровадження технологій європейської системи вищої освіти. Цей процес розпочався у 2004 році і у ЧДТУ, нова система навчання отримала назву КМСОНП – кредитно-модульна система організації навчального