Болонський процес активізував пошук шляхів, форм і методів зближення в тому, що стосується визначення та реалізації кредитних одиниць. Вищі нав-чальні заклади експериментують із застосуванням системи ECTS (на основі на-ціональних систем, а не замість їх). Існують побоювання, що надто квапливе по-ширення ECTS може призвести до зниження якості освіти, але вже відбулося визнання переваг цієї системи для введення модульної організації освітнього процесу.

Запровадження кредитної системи обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу. Кредитно-модульна система організації нав-чального процесу – це модель організації навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та залікових освітніх одиниць (кредитів). Вона зменшує навантаження на студентів, оскільки за умов її впровадження відсутні сесії. Система не передбачає обов’язкового семестрового екзамену для всіх студентів. Протягом навчального семестру студенти скла-дають два модульні контролі під час тижнів, вільних від аудиторних занять, а їх знання оцінюється у 100-бальній шкалі.

Студенти, які за результатами модульних контролів здобули з конкретних навчальних дисциплін не менше від встановленої мінімальної кількості балів, атестуються з цих дисциплін із виставленням їм державної семестрової оцінки (“відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно”) відповідно до шкали переведення. Студенти, які атестовані з оцінкою “незадовільно”, зобов’язані складати семестрові екзамени. Семестрові екзамени можуть також складати студенти, які бажають покращити оцінку, отриману за результатами модульних контролів. Оцінювання знань на екзаменах здійснюється у 100-бальній шкалі з наступним переведенням у державну оцінку.

Що ж стосується України, то модернізація вищої освіти у нащій державі має деякі особливості. Наприклад, якщо в Україні роботи приймаються у писем-ному та усному видах, то в Європі перевага надається компютерному тесту-ванню та письмовим екзаменам. Прохідний бал для зарахування контрольної роботи у нас набагато менший (35 балів), ніж у європейських країнах (60 балів). Якщо студент отримує кількість балів, що відповідає одному з рівнів від A до E, він має можливість перейти на наступий рівень навчання. Студенти, які вихо-дять на рівень A (90-100 балів), - гордість і надія університету. У багатьох євро-пейських країнах вони знаходяться на повному державному утриманні та мають можливість брати той чи інший курс у інших університетах.

Безумовно, є деякі особливості модульного навчання, що порадують наших студентів, - це відміна сесій. Зарахування змістових модулів (предметів), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації заліково-екзаменаційних сесій. Такий вид навчання вже повним ходом практикується у вищих навчальних закладах нашої країни.

За кордоном індивідуальний навчальний план формується особисто студентом за допомогою тьютора – персонального наставника. Надалі він під-корюється тільки цьому планові. А в Україні студенти відвідують саме ті лекції та семінари, що зазначені у розкладі, і що цікаво – навчальний план складається, не враховуючи індивідуальних побажань студентів.

В Європі існують певні правила навчання: кредити освоюються у процесі співпраці студента та викладача. Студент навчається, а викладач йому допо-магає. На відміну від прийнятих у нас правил, за кордоном студент обирає викладача сам. Кожен викладач має особистий рейтинг. Студенти найчастіше обирають відомих викладачів та вчених, професорів, та найбільшою популяр-ністю користуються саме вимогливі викладачі, які виводять студента на най-вищий рівень засвоєння предмета. Порівняймо із нашими правилами – у нас студент не має права вибирати собі викладача, але може відмовитися від нього у процесі навчання, якщо буде ним не задоволений, тим самим заробивши собі проблеми у відносинах з викладацьким складом взагалі. До того ж, українські студенти у більшості своїй цінують невимогливих та толерантних викладачів. Вживаючи поняття „толерантний”, я маю на увазі людину, яка не тільки роз’яснює матеріал, але й допомагає у виконанні контрольних робіт, практичних завдань тощо, надає студентові можливість перескласти залік або іспит і т.д. Особисто я вважаю, що це необхідно студентові тільки в тому разі, якщо він не був присутній на лекціях і у нього є поважна причина щодо пропусків зайнять. Якщо ж він пропустив зайняття із власного бажання або не розуміє матеріал, то такий студент, здається, не туди потрапив: в університеті необхідно вчитися, а не просто відвідувати його декілька разів на тиждень.

Суб’єктивний фактор взагалі заважає нормальному перебігу навчального процесу в нашій країні. Менталітет українців не дозволяє викладачам залиша-тися осторонь, коли студентові потрібна його допомога. Ніколи в житті україн-ський викладач не скаже студентові: „Це ваші проблеми. Якщо не змогли здати цей залік, ви не маєте права перейти на наступний рівень навчання.” Так прийнято відповідати за кордоном, а наш викладач навпаки зробить усе, щоб допомогти студентові, навіть якщо розуміє, що цей студент не здатний пов-ністю оволодіти матеріалом. Адже існує суспільна думка, що вищу освіту повинен мати кожен громадянин, без неї шлях до успішної кар’єри закритий. Нікого не хвилює те, що кар’єра, отримана подібним образом, не дає людині переваг у житті, не збільшує її розумові здібності.

Інша проблема – хабарництво в університетах – є наслідком довготри-валої економічної кризи в нашій державі. Заробітна платня викладача настільки сміхотворна, що даючи йому хабар, студент може вважати, що робить добру справу – покращує складне матеріальне становище людини, про яку не здатна піклуватися власна країна.