Мовна культура вчителя

курсова робота з педагогіки

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Актуальність дослідження пояснюється тим, що входження України в нові міжнародні відносини як самостійної, незалежної і перспективної європейської країни вимагає більш високого рівня вихованості й освіченості, уміння пристосовуватися до соціальних умов, що постійно змінюються. Основною державною структурою, що формує майбутнє суспільство, є школа, вищі навчальні заклади, вчителі, викладачі, а мова, культура мовлення, мовленнєва діяльність є тим особливим ланцюгом, що зв'язує минуле й сучасне та допомагає здійснювати послідовний соціальний поступ до майбутнього. Стає зрозумілим, що будь-який пошук поліпшення рівня культури мовленнєвої діяльності особи, спрямованої на її адаптацію, заслуговує на увагу та підтримку. Щодо формування особистості самого студента-філолога, то поліп-шення процесу підготовки його до вибору засобів професійної й особистісної самореалізації проходять з допомогою слова, мови, мовленнєвої діяльності.

Досконало володіючи мовою і технікою мовлення, фахівець може ефективно формувати й розвивати відповідні взаємовідносини з довкіллям, впливати на соціальне оточення. А маючи на увазі багатоплановість людської особистості взагалі й складність освітньо-виховного процесу зокрема, можна передбачити, що підвищення культури мови викладача, вчителя-філолога забезпечить йому гармонійне входження в систему загальнодержавних і міжособистісних стосунків та досягання успіху.

Виникає безліч соціально-педагогічних запитань у зв'язку з проблемою культури мови й мовлення тому, що через слово надходить майже вся інформація від однієї особи до іншої, а словесні методи є провідними в системі дидактичних і виховних засобів впливу.

Мовна культура в умовах багатомовності набуває державно-політичного та гуманітарного звучання, що ще більше посилює значення розв'язання усіх питань формування мовленнєвих умінь як усіх поколінь, так і кожної окремої індивідуальності.

Протягом десятиліть мовою міжособистісного і міжнаціонального спілкування в Україні була російська мова. Деякі українці й досі продовжують користуватись нею, тоді як в міжнародному співтоваристві Україну сприйняли як самостійну державу. Сусідні країни, готуючи працівників для роботи в Україні, навчають їх і нашої державної мови – української. Існує нічим не виправдана парадоксальна ситуація: іноземці вивчають українську мову як державну мову України, а наші співвітчизники продовжують віддавати перевагу російській, до якої звикли як до офіційної.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єкт дослідження – соціально й професійно зорієнтований процес формування студента як носія високої загальної культури.

Предмет дослідження – мовна культура вчителя-словесника.

Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні мовної культури вчителя-словесника.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Методологічною основою дослідження є основні положення загальної філософії, класичної педагогіки, соціології, психології про сутність людської особистості, вічні моральні цінності, виняткову роль і значення слова (мови й мовлення) в процесі її формування, пізнання нею об'єктивного світу.

Ідеї про призначення мови й мовлення у суспільстві, значення вчителя в процесі розвитку мови учнів обґрунтувались такими видатними дослідниками, як: Я.А.Коменський, А.Дістервег, Р.Оуен, К.Д.Ушинський, Л.М.Толстой, П.П.Блонський та ін.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження культури мови вчителя-словесника

1.1. Поняття про літературну мову. Культура мови і мовна культура

Українська національна мова становить собою сукупність різноманітних явищ, таких, як літературна мова, територіальні і соціальні діалекти (жаргон), просторіччя. Літературна мова – історично сформована вища форма націо-на-льної мови, що володіє багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною стру-ктурою і розвиненою системою стилів. Це мова зразкова, нормативна, описа-на граматиками і словниками. Територіальні діалекти (місцеві говори) – мова обмеженого числа людей, що живуть на одній території. Жаргон – мова окремих про-фесійних, соціальних, вікових груп. Просторіччя – це мова малоосвічених, в ос-новному міських жителів, що характеризується відхиленням від літературних норм.

Літературна мова обслуговує такі сфери людської діяльності, як політика, культура, наука, діловодство, законодавство, офіційне і неофіційне спілкування, словесне мистецтво. Людина може однаковою мірою володіти двома чи більше формами мови (наприклад, літературною мовою і діалектом, літературною мовою і просторіччям), користуватися ними в залежності від умов. Це явище одержало назву диглосії.

Головна ознака літературної мови – нормативність. Норма – це однакове, загальноприйняте вживання елементів мови, правила їх використання у визначений період. Норми не видумуються вченими, а відбивають закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові, підтримуються мовною практикою. До основних джерел норми відносяться доробки письменників, мова засобів масової інформації, загальноприйняте сучасне вживання, наукові дослідження лінгвістів.

Норми допомагають літературній мові зберігати свою цілісність і загальнозрозумілість, захищають її від потоку діалектного мовлення, соціальних жаргонів, просторіччя. Однак мовні норми постійно змінюються. Це об'єктивний процес, що не залежить від волі і бажання окремих носіїв мови. На думку дослідників, даний процес активізувався в останні десятиліття у зв'язку із соціальними перетвореннями. У переломну епоху істотно змінюється логосфера, тобто мовленнєво-мисленнєва галузь культури, що, у свою чергу, свідчить про зміни в суспільній свідомості мовного колективу. Зміни визначаються новою установкою: "При демократії можна все!" Однак розкутість як риса сучасного мовного смаку здійснюється паралельно з прагненням до "окнижнення", до витонченості мови, що виражається насамперед у широкому використанні запозиченої спеціальної лексики (лізинг, холдинг, ріелтор і т.д.) [29].

У межах літературної норми існують варіанти (книжні, розмовні), перший з них є кращим. Ці об'єктивні коливання норми звичайно пов'язані з розвитком мови. Варіанти є перехідними сходинками від застарілої норми до нового. Наприклад, статутний, маркетинг; у відпустці (розмовне).

Норма виявляється на всіх рівнях мовної системи. Норма – центральне поняття теорії культури мови.

Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми. Мовною нормою виступає