Мовні норми можна показати такою таблицею [20]:

Таблиця 1.

Норми української літературної мови

Назва норм | Що регулюють норми

Орфоепічні норми | Правильну вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах

Лексичні норми | Вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні

Граматичні норми | Правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень

Стилістичні норми | Вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення

Орфографічні норми | Правильний запис слів

Пунктуаційні норми | Правильну розстановку розділових знаків

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока мовна культура є свідченням культури думки. Щоб говорити і писати правильно, треба добре знати всі розділи мовної системи. А щоб говорити в писати добре, треба вміти відбирати в конкретній ситуації спілкування найбільш вдалі доречні мовні засоби – слова, словосполучення, речення.

Відомий лінгвіст Є. М. Ширяєв так визначає поняття "культура мови": "Культура мови – це такий вибір і така організація мовних засобів, що у тій чи іншій ситуації спілкування при дотриманні сучасних мовних норм і етики спілкування дозволяють забезпечити найбільший ефект у досягненні поставлених комунікативних задач". Наука, що займається проблемами нормалізації мови, що розробляє рекомендації з умілого користування мовою, також називається культура мови. Вона містить у собі три складових компоненти: нормативний, комунікативний, етичний. Якісна оцінка висловлення з погляду культури мови припускає відповіді на питання:

1. Чи є мова правильною, чи побудована за літературними нормами ?

2. Чи є мова "гарною", доречною у визначеній ситуації?

3. Чи відповідає мова правилам етики спілкування (мовному етикету)? [29]

Культура мови – частина більш широкого поняття – мовної культури, що, у свою чергу, входить у культуру мовної діяльності, спілкування, у загальну гуманітарну культуру.

На думку В.Є. Гольдіна й О.Б. Сиротиніної, мовна культура "містить у собі мову, форми втілення мови, сукупність загальнозначущих мовних надбань даної мови, звичаї і правила спілкування, співвідношення словесних і несловесних компонентів комунікації, закріплення в мові картини світу, способи передачі, збереження і відновлення мовних традицій, мовну свідомість народу в побутових і професійних формах, науку про мову".

Існує 4 типи мовної культури носіїв літературної мови.

Елітарна – еталонна мовна культура, що означає вільне володіння всіма можливостями мови, включаючи її творче використання. Їй властиве суворе дотримання всіх норм, безумовна заборона грубих висловлювань.

Напівлітературна характеризується неповним дотриманням норм, надмірним насиченням мовлення книжними або розмовними словами. Носіями цієї мовної культури є більшість новоявлених жителів міст; проникнення її у деякі сучасні засоби масової інформації, художні твори сприяє широкому поширенню.

Літературно – розмовний і фамільярно – розмовний тип поєднує тих комунікантів, що володіють тільки розмовним стилем. Фамільярно – розмовний відрізняється загальною стилістичною зниженістю й огрубленістю мови, що зближує його з просторіччям. Використовується "ти – звертання" поза залежністю від віку співрозмовника і ступеня знайомства з ним [29].

Риторика у своїх рекомендаціях завжди спиралася на елітарну культуру. До оволодіння нею повинні прагнути учасники сучасного ділового спілкування.

Таблиця 1.

Основні ознаки культури мови [20]

Якості мовлення | Правила мовлення

1. Змістовність | Продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно; матеріал підпорядкувати темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає

2. Правильність і чистота | Дотримувати норм літературної мови: в усному висловлюванні – орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних стилістичних

У писемному – лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних, орфографічних і пунктуаційних

3. Точність | Добирати слова і будувати речення так, що найточніше передати зміст висловлювання; прагнути, щоб зміст сказаного або написаного був переданий точно, зрозуміло

4. Логічність і послідовність | Говорити й писати послідовно, виділяючи мікротеми і встановлюючи зв'язок між ними; забезпечувати смислові зв'язки між словами і реченнями в тексті; скласти план (простий чи складний) висловлювання, систематизувати дібраний матеріал, виділити "дане" і "нове" у висловлюванні; уникати логічних помилок

5. Багатство (різноманітність) | Використовувати різноманітні мовні засоби (слова, словосполучення, речення), уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень

6. Доречність (доцільність) | Ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте, при яких обставинах відбувається спілкування

7. Виразність і образність | Добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у вислов-люва-н-ні і впливати на співрозмовника (адресата мовлення)

Мова регулює стосунки між людьми, впливає на них. Це виявляється в мовленні, коли виникають певні обставини спілкування. Щоб мовці розуміли один одного, їхнє мовлення повинно бути якісним. Отже, наша культура мовле-н-ня залежить від змісту й послідовності, точності й доречності висловлювання, багатства словника, досконалого володіння умінням поєднувати слова в реченні, будувати різноманітні структури, активно застосовувати норми літературної мови. Тому найголовнішими ознаками культури мовлення є змістовність, послідовність, правильність, точність, багатство, доречність, виразність.

Творячи висловлювання, люди враховують також логічність, ясність, емоційність мовлення. Усі ці ознаки підпорядковують