Правильність мовлення – дуже об'ємна і складна ділянка культури мовлення. Щоб забезпечити правильність мовлення, треба досконало володіти нормами літературної мови. Відомо, що норма – це загальноприйнятий звичай вимовляти, змінювати, записувати слово, будувати речення, текст відповідно до стилю мовлення.

Правильне мовлення передбачає користування усіма мовними правилами, уміння будувати висловлювання, що відповідає типу і стилю мовлення. Отже, щоб говорити правильно, треба добре знати усі розділи української мови та її діючі норми.

Правильність мови – це дотримання діючих норм української літературної мови. Мовець повинен володіти літературною вимовою і наголосом, тобто знати орфоепічні правила.

Часто мовні помилки пов'язані з порушенням граматичних норм: морфологічні вимагають правильного утворення граматичних форм слів різних частин мови, синтаксичні – нормативної побудови словосполучень і речень.

Лексичні норми, чи норми слововживання – це правильність вибору слова з ряду одиниць, близьких йому за значенням чи за формою; уживання його у тих значеннях, що воно має в мові; доречність його використання у тій чи іншій комунікативній ситуації в загальноприйнятих у мові сполученнях.

До якостей "гарної" мови відносяться ті, що визначають її комунікативну доцільність. Це точність, виразність і багатство (іноді до комунікативних якостей відносять також чистоту, ясність і зрозумілість).

Точність мови зв'язується з точністю слововживання, правильним використанням багатозначних слів, синонімів, антонімів, омонімів. Найважливіша умова точності – дотримання лексичних норм. Мова є точною, якщо мовець відбирає слова і конструкції, що точніше інших передають відтінки змісту, істотні саме для даного висловлення. Наприклад, якщо про дуже голосний лемент ми скажемо "оглушливий", то точніше поінформуємо слухача. Чи якщо виберемо доречне слово із синонімічного ряду (будувати – зводити) для тексту ділового стилю: "Будівельники обіцяли побудувати будинок у вересні, а до жовтня – завершити всі опоряджувальні роботи".

Якщо мовець піклується про те, щоб забезпечити зворотний зв'язок, викликати в слухача потрібну реакцію на повідомлення – інтелектуальну (зробити зрозумілим), емоційну (розбудити почуття), вольову (змусити діяти), то це є свідченням виразності його мови.

Виразність може створюватися на рівні всіх мовних одиниць. У публічній промові і діловому спілкуванні часто використовують специфічні образотворчі засоби, що роблять висловлення яскравим, образним, емоційним.

Це так звані риторичні фігури – зафіксовані звороти мови, слова і вислови в переносних значеннях, що є прикрасою тексту. Вони збагачують і різноманітять повідомлення. У риториці традиційно розрізнялися фігури думки (засоби виділити саме дану думку, що не мінялася від передачі іншими словами) і фігури слова (спосіб привернути увагу у певному місці промови ). Фігури слова, у свою чергу, поділялися на фігури додатка, зменшення, переміщення, переосмислення слів. Останні називають тропами.

Таблиця 1.

Риторичні фігури думки [29]

1. Антитеза | Протиставлення | Гірка робота, та солодкий хліб

2. Оксюморон | злиття парадоксальних протилежностей | Щасливий невдаха

3. Вигук | заклик, вплив на емоції | За людину! За удачі!

4. Звертання | звертання до слухачів | Слухайте, громадяни...

5. Питання | передає міркування автора | Невже ви передумаєте?

6. Ампліфікація | поширення | Не буду говорити про те, що ти бре-хун, злодій, бюрократ, скажу лише...

Таблиця 1.

Риторичні фігури слова [29]

Фігури додатка (повтори)

1. Анафора | Єдинопочаток | Чекай, коли снігу метуть, чекай, коли жара...

2. Епіфора | Однакове закінчення | Без натхнення помирає талант, без роботи над собою помирає талант

Фігури зменшення

1. Еліпсис | пропуск слів | Ми піднімаємось, і негайно на коня...

Фігури переміщення

1. Інверсія | зворотний порядок слів | Тамара в театр пішла

2. Паралелізм | однотипна побудова речень чи їх частин | Ми їмо, щоб жити, а не живемо, щоб їсти.

Фігури переосмислення (тропи)

1. Метафора | перенесення значення за подібністю | Усе нові хвилі молоді приходять в університет...

2. Метонімія | Перенесення за суміжністю | З міністерства прийшов папір... (офіційний документ)

3. Синекдоха | Перенесення значення за кількістю | І чутно було до світанку, як раділо місто

4. Іронія | Перенесення за протилежністю | Відкіля, розумна, бредеш ти, голова...

5. Гіпербола | посилення значення | Ми з вами сто років не бачилися!

6. Літота | зменшення | Море по коліно.

Експресію створюють також порівняння, епітети (художні означення), цитати, фразеологізми, прислів'я, крилаті вилови.

Домогтися точності і виразності можна лише за умови, що мовець володіє різноманітними засобами мови, різними способами передачі того самого змісту, якщо мова його досить багата. Показники багатої мови – великий обсяг активного словника (сучасна людина, у середньому, знає і використовує 7-9 тисяч слів), розмаїтість морфологічних форм, синтаксичних конструкцій.

1.2. Формування мовної особистості в школі

Рівень мовної освіти завжди був і залишається визначальним у характеристиці соціального розвитку суспільства загалом і кожної особистості зокрема. Зміна пріоритетів у сфері освіти, надання українській мові статусу державної, а також мовна політика в Україні – ці чинники зумовлюють якісно нові вимоги до вивчення української мови в школі. Проблема формування мовної особистості в Україні має певною мірою політичний характер, оскільки саме новому поколінню – сучасним школярам – належить майбутнє України, а зберігати надбання предків, утверджувати нову національну культуру, національну політику неможливо без досконалого знання рідної української мови, без любові та пошани до неї. Видатний український мовознавець О.Н.Синявський у своєрідному епіграфі до своєї праці "Норми української літературної мови" написав: "Тільки там, де сходяться мовна природа й мовна культура, в школі, остаточно сформується єдина всеукраїнська літературна мова – чиста та красна".

У відділі мови НДІ українознавства 1994 р. було розроблено навчально-виховну концепцію викладання української (державної) мови (автори: С.Я.Єрмоленко, Л.І.Мацько).