2. Широкий світогляд.

3. Приємна зовнішність.

4. Красива мова.

5. Весела вдача.

6. Скромність, лагідність і т. ін.

Відповіді на доставлені питання знаходимо у педагогічній спадщині Софії Федорівни, викладених у творі "Дошкільне виховання", що головне – це "глибоке почуття любові до дітей".

І справді, лише люблячи дитину, можна дарувати їй радість і щастя – те, без чого вона не може рости, жити!

Із викладеного можна зробити наступні узагальнення:

1. По всій Україні початкова школа поступово повертається до педагогічної спадщини видатного педагога С. Русової. Про можливості застосування ідей видатного педагога знає педагогічний колектив школи № 22 м. Луцька.

2. Вчителі початкових класів цієї школи, зрозумівши, що працювати з дітьми у відриві від національної культури означає знову виховувати покоління без роду, без племені, від 1989 року почали вивчати народні традиції, звичаї, народну педагогіку.

3. За час роботи вчителі мають нові результати, є також і багато проблем, які є в усіх освітян – це проблеми сьогодення, які співзвучні з роздумами С. Русової: "Головна мета нової школи – збудити, дати виявитися самостійним творчим силам дитини".

2.3. Принципи методики ознайомлення дітей з українським народознавством

Принцип – це вихідне положення будь-якої свідомої людської діяльності, яке, часом, набуває сили закону. Дотримання наукових принципових положень у навчанні гарантує успіх у досягненні дидактичної мети.

Основним принципом народознавчої науки, безперечно, є народність. Принцип народності у вихованні підростаючого покоління в 40-50-х рр. минулого століття висунув К.Д. Ушинський. Принцип народності у вихованні відстоював і В.О. Сухомлинський. Його дуже турбувало, що за часів його життя цей принцип ігнорувався, діти не знали коренів свого народу, його звичаїв, традицій, оберегів. У листі до дослідника чуваської етнопедагогіки Г. Волкова він писав: "Про народну педагогіку ніхто серйозно до цього часу не думав і, очевидно, це завдало великої шкоди педагогіці. Я впевнений, що народна педагогіка – це зібрання духовного життя народу. В народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру, обличчя народу".

Принцип народності у вихованні та навчанні дітей на сучасному стані відстоює академік М.Г. Стельмахович. Втілення принципу народності у циклі народознавчих наук означає прилучення дітей з раннього віку до витоків української народної культури, добір форм, методів та прийомів ознайомлення молоді з українськими традиціями, оберегами, символами, звичаями відповідно до кожного вікового періоду.

Принцип народності у вихованні та навчанні дітей є основою побудови національного дитячого закладу, фундатором якого в Україні були С. Русова. Ідеї С. Русової щодо національного виховання та принципу народності знайшли своє втілення в сучасній концепції національного дитячого садка і початкової школи в Україні.

У тісному взаємозв'язку з принципом народності перебуває принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості народознавчої науки з життям, з практикою виховання й навчання молоді. Народна педагогіка – це і є саме життя, це педагогіка більшості, яка впроваджується в практику виховання щоденно, щохвилини. К.Д. Ушинський писав: "Суперечка між теорією і практикою – суперечка дуже стара, яка, нарешті, стихає тепер, усвідомлюючи свою безпідставність. Пуста, нічим не обґрунтована теорія виявляється такою ж ні на що не придатною річчю, як факт або досвід, з якого не можна вивести ніякої думки... Теорія не може відмовитися від дійсності, факт не може відмовитися від думки" [9, 18]. Народознавча теорія зросла на практичному ґрунті, можна з певністю сказати, що практика народознавства передувала теорії, що це своєрідна неподільна тріада "практика – наука – життя (або знову практика)" [9, 18].

Водночас культура народу не є чимось застиглим, незмінним; на кожному новому історичному періоді народжуються нові звичаї, традиції, в яких відбивається сучасність. І ці обрядові та звичаєві новоутворення народу повинні стати надбанням народознавчої науки, з ними потрібно своєчасно ознайомити дітей, аби вони закріплювались, міцніли, розвивались.

Народознавство може об'єктивно висвітлювати події лише керуючись принципом історизму. Народознавство – це часопис, літопис народу, відлуння його життя, почуттів, надій, прагнень; відлуння його страждань, радощів, досягнень, звичаїв, оберегів, традицій. Це сама жива історія. Протягом багатьох століть народ формував цінності, які дали витоки багатьом реаліям сучасного життя. Тому знання історичних та культурних надбань предків потрібні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у педагогічній практиці сьогодення. Виховання менталітету та духовності у наймолодшого покоління нашої держави не може бути повноцінним без прилучення його до історії духовної національної культури України. Ігнорування принципу історизму призводить до відриву майбутнього від минулого, до порушення історичного ланцюжка, до руйнування закономірної єдності поколінь, яка закодована в історії кожного народу, кожної нації. Отже, народознавство – це історична галузь науки, яка висвітлює переважно традиційно-побутову культуру – звичаї, символи, традиції, фольклор, ремесла у різні історичні періоди розвитку держави та нації. Вихователь національного дошкільного закладу повинен спочатку сам добре вивчити історію культури та побуту українського народу, а вже потім ознайомлювати з ними дітей.

Методика ознайомлення дітей з народознавством ґрунтується на краєзнавчому принципі, який свого часу відстоював К.Д. Ушинський. Новаторством за часів життя видатного педагога було введення ним до навчальних планів початкової школи вітчизнознавства (як, до речі, і в наш час). Необхідність і доцільність такого навчального предмета К.Д. Ушинський обґрунтовував можливістю реалізації краєзнавчого принципу у вихованні дітей, який, передусім, передбачає комплексність, всебічність, доцільність вивчення рідного краю, своєї Вітчизни. Курс народознавства, на думку К.Д. Ушинського, вводить дітей у науку, але не як у мертву купу книжок, а як у живе роз'яснення світу, перейнятого життям. Крім того, подібний курс дає багатющий і