На думку С. Русової, українці за своєю природою індивідуалісти. Вона радить педагогам, як саме потрібно будувати виховання дітей з урахуванням цієї природної національної риси: "Індивідуалізм має велику красу, він випещує якнайглибше ті здібності, ті моральні особисті сили, якими обдарувала природа людину. Але щоб індивідуалізм не переходив в абсентеїзм, у морально-громадянський сепаратизм, треба з перших свідомих кроків дитини направляти її до громадянства, до спільної праці, до товариства". Спільність дітей поступово складатиметься на основі їхніх взаємин, спілкування одне з одним, особистих нахилів, здібностей.

Народне виховання переплітається з релігійним. У народі релігія тісно пов'язана з культом природи, чим вона близька і дитячій душі, дає малечі змогу глибоко відчувати красу. Однак захоплюватися релігійним вихованням у дитячих садках не слід. Щодо цього варто прислухатися до порад С. Русової, яка вважала, що для українських дітей бажано впроваджувати релігійне виховання в згоді з народними звичаями, з родинними нахилами. Тим часом безпосередньо релігійне виховання дитини – це справа родини, недільних церковних шкіл.

Таким чином, викладене дозволяє зробити наступні висновки:

1. Основним принципом народознавчої науки, безперечно, є народність. Принцип народності у вихованні та навчанні дітей на сучасному стані відстоює академік М.Г. Стельмахович.

2. У тісному взаємозв'язку з принципом народності перебуває принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості народознавчої науки з життям, з практикою виховання й навчання молоді.

3. Методика ознайомлення дітей з народознавством ґрунтується на краєзнавчому принципі, який свого часу відстоював К.Д. Ушинський. У педагогічній спадщині С. Русової, зокрема в її праці "Нова школа", знаходимо також поради щодо виховання дітей згідно з регіональним підходом.

4. Ознайомлення дітей з національною культурою, традиціями неможливе без урахування принципу емоційності навчання. С. Русова була глибоко переконана, що виховання дітей має бути позначене мистецтвом, естетичними сприйманнями й емоціями.

5. Ніби перегукуючись з К.Д. Ушинським, С. Русова продовжує думку щодо організації самостійної діяльності дітей.

6. Виховання дітей на зразках народних традицій, звичаїв передбачає й врахування принципу природодоцільності, оскільки логіка природи найдоступніша й найкорисніша логіка для дітей.

7. Народне виховання переплітається з релігійним.

Висновки

Дослідивши проблему національної концепції Софії Русової у початковій школі, можна зробити наступні висновки:

1. Одну з основних рис утвердження Української незалежної держави становить прискорення процесу національно-культурного відродження. Його складовим елементом, без сумніву, є підвищення інтересу до педагогічної спадщини минулого, яке спостерігається в усіх верствах суспільства, серед людей різних професій і ступенів освіченості. Це пов'язано з тим, що навчання і виховання дітей має неабияку актуальність сьогодні. Адже найдорожчим скарбом кожного народу є його діти й молодь.

2. Важливе місце в теорії і практиці виховання займає педагогічна спадщина Софії Федорівни Русової. Софія Русова увійшла в історію як видатний український педагог, автор оригінальної концепції національного виховання.

3. Педагогічні ідеї Софії Федорівни – це історія української педагогічної думки, всебічний в історичному, національному, педагогічному, психологічному плані науковий аналіз специфіки українського дитячого садка і школи. Характерною рисою педагогічних праць С. Русової є глибокий соціально-педагогічний підхід до проблем реформування освіти.

4. Педагогіка С. Русової ґрунтується на глибокому аналізі педагогічних і психологічних концепцій минулого. Обґрунтовуючи сутність і значення виховання, вона виявляє талант психолога та особливе розуміння неповторної дитячої особистості. Як педагог і освітній діяч Софія Русова доклала всіх зусиль, щоб в Україні утверджувалися висока національна свідомість, пошана до духовних цінностей свого народу.

5. Почуття гіркої втрати і великої прикрості викликає той факт, що кілька поколінь наших дошкільних працівників і вчителів не чули імені Софії Русової, не читали її творів, не знали її основних ідей.

6. Своє велике серце, життя своє С. Русова, дочка шведа і француженки віддала країні, що стала їй батьківщиною. В умовах нашої гіркої історії тавро буржуазної націоналістки позбавило культуру і педагогіку імені та праць Софії Федорівни Русової на довгі десятиліття.

7. Але духовне відродження розчинило перед нами двері сховищ, бібліотек і архівів. Сьогодні праці цього талановитого педагога вивчають вихователі і вчителі, студенти педагогічних училищ і вузів, усі ті, кому не байдужа справа розвитку освіти в Україні.

Із приємністю можна констатувати, що саме творчі пошуки привели сьогодні вже багато педагогічних колективів по всій Україні до психолого-педагогічної спадщини С. Русової. Стали систематичними науково-практичні семінари, спрямовані на вивчення й поширення поглядів С. Русової на дошкільне виховання і школу, обговорення результатів практичного досвіду.

8. Вражає масштабність у дослідженні проблем виховання і навчання: С. Русова аналізує філософські, психологічні, педагогічні і конкретно методичні та організаційні аспекти навчально-виховного процесу, вона вдало поєднує здобутки теоретичних досліджень – вітчизняних і зарубіжних зі скарбами народної педагогіки.

9. Праці С. Русової – наша культурна спадщина і водночас ті джерела, де ми шукаємо і знаходимо відповіді на численні питання, що постають перед нами сьогодні.

10. На особливу увагу заслуговує її "Концепція національної системи освіти і виховання". У цій праці, а також і в інших її творах, розглядається ряд питань. Це, зокрема, питання гуманізації та індивідуалізації виховного процесу, добору і змісту відповідних видів діяльності. Розкриваючи надзвичайно важливе значення природознавства у вихованні дитини, авторка показує схему власної програми, де наголошує, які саме духовні сили дитини розвивати, на якому змісті і в яких формах діяльності.

11. С. Русова розкриває значення розвитку таких видів діяльності, як гра, праця, малювання, співи, танці, бо саме в них найбільш може виявитись самостійність дитини.

Софія Федорівна