12. Особливого значення С. Русова надавала рідній мові як могутньому засобу загального розвитку дитини. Вона розглядає рідне слово як джерело неповторного національного світобачення, як систему, в якій фіксуються особливості сприймання і відображення дійсності. Праці авторки дають підстави визначати і такий принцип у побудові концепції виховання, як органічне поєднання народної педагогіки із сучасними дослідженнями в галузі вікової психології, і відродження традицій, що надає відчуття причетності до національних основ. Поєднання традицій і перспективи в цілях і завданнях виховання – необхідна умова почуття вічності нації, а отже і захищеності особистості як її представника.
13. Вже тоді, на початку XX ст. С. Русова вірила в те, що для України настав час мати власну національну школу і систему освіти, які б забезпечували учням високий рівень розумового, фізичного, естетичного, морального розвитку, працелюбства, усвідомлення національної гідності, прав і обов'язків громадянина своєї держави.
14. У сучасних умовах становлення національної системи виховання велике значення надається формуванню творчого потенціалу дітей, виявленню їх здібностей, які зумовлюють подальший розвиток науки і культури, галузей виробництва і соціального життя.
Відповіді на вказані проблеми знаходимо в численних положеннях педагогічної спадщини С. Русової. Питання розвитку дитячої творчості порушуються у багатьох творах С. Русової, зокрема "Дошкільне виховання", "Теорія і практика дошкільного виховання", "Нова школа соціального виховання" та ін.
Тематика її праць різноманітна: з методики навчання і виховання, з методики початкового навчання, з дошкільного виховання та ціла низка видань, які присвячені творчості видатних діячів того часу. Але які б наукові положення освіти і виховання не розробляла Софія Русова, вона завжди думала про формування національно свідомого громадянина своєї держави.
Література