Додаток

Витоки та правила вживання державної символіки України

Кожний народ, маючи свою історію, має і свої історичні святині: прапор, герб, гімн. Вони не робляться на замовлення, а приходять до сердець людей тернистими шляхами буття рідного народу.

Протягом значного періоду українська символіка була заборонена правителями Російської імперії, а згодом їх правонаступниками – правителями комуністичної імперії.

З розпадом комуно-імперської наддержави СРСР в українського народу з'явилася можливість звернутися до витоків рідної символіки – герба, прапора, гімну.

Державний прапор – одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Український державний прапор являє собою синьо-жовте прямокутне полотнище з дворівних за шириною, горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

Поєднання кольорів синього і жовтого може трактуватися багатозначно: це і чисте, мирне безхмарне небо, що простяглося над жовтим кольором хлібного лаку – символу мирної праці і достатку; це і поєднання символів життя Золотого Сонця у Синьому Космосі. Однак головна ідея синьо-жовтого – це велика Гармонія Космосу, Сонця, Землі і всього на землі сущого.

Затвердження державним синьо-жовтого національного прапора підтверджує єдність народу і держави, їх нерозривний взаємозв'язок.

Прапори (стяги) держав народів відомі нам з античних часів. Давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичництва, а після запровадження християнства вони освячувалися образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни, за словами М.Карамзіна, обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідолів. Прапороносцями призначали, як правило, визначних багатирів, які мали за обов'язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо, "простирающееся яко облацы", знали: битва проходить успішно.

Серйозне вивчення кольорових композицій в літописних пам'ятках дало підставу російським геральдистам у 1910 році назвати синій і жовтий серед державних кольорів Давньої Русі.

Цікавою є версія львівського мовознавця М.Роговича щодо давньої української традиції поєднання жовтого й синього кольорів. Так, згідно з нею, слово "холол", яким дехто зневажливо називає українців, – монгольського походження: "хох" – синій, голубий, небесний, "улу" (юлу) – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми маємо теперішнє звучання.

Ця догадка досить вірогідна. Згадаймо: в багатьох літописах вказується, що мечі як символи незламності і перемоги фарбувати в синій колір, а вкладали їх в золотисті піхви. Можливо, синій і жовтий кольори могли бути кольорами племінних об'єднань слов'ян, ще далеко до монголо-татарської навали.

Таким чином, ми бачимо, що перші згадки про прапори (стяги) історики знаходять в документальних джерелах про життя русичів. Але єдиної спільної думки щодо використання синього і жовтого кольорів у національній символіці немає. Дехто вважає, що синьо-жовтий прапор скандинавського походження (прапор Швеції – жовтий хрест на синьому полі). Наявність в стародавній Київській Русі прапорів (стягів) синьо-жовтого кольору підтверджується, а їх походження вимагає подальших досліджень.

Синьо-жовті кольори дістають своє поширення на західноукраїнських землях у XIV ст., зокрема на гербових відзнаках. Якщо в Києві, очевидно під польським впливом, починають входити до геральдики білий і червоний кольори (білий архангел Михаїл на червоному полі), то в гербах Львівщини, Поділля, Холмщини, Закарпаття зустрічаються синій і жовтий кольори. Червоний колір Київської землі трансформувався з часом у малиновий прапор запорізьких козаків (XV-XVI ст.). Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки мали прапори різних кольорів, в тому числі жовті, сині, зелені та інші. Жовті і сині барви найчастіше зустрічаються в козацькому одязі часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

В силу обставин, політичної розчленованості та відсутності своєї державності в Україні за доби феодалізму єдиної уніфікованої символіки практично не існувало.

Потреба у відображенні національної символіки виникла в ході розвитку національно-визвольного руху на західноукраїнських землях в середині XIX століття. Тоді створена інтелігенцією у Львові головна Руська рада, звернувшись до історичних традицій Галицько-волинського князівства XIII-XIV століття, прийняла як національну емблему знак українців Галичини, колишній герб князівства: зображення жовтого (золотого) лева на блакитному полі. З початком першої світової війни (1914 р.) створено з українців військові частини в австро-у горські й армії – "Українські січові стрільці". Вони мали прапор, на якому був зображений архангел Михаїл, що тримає меч в одній руці, щит у другій, де зображений золотий лев на блакитному фоні.

Жовтий і синій кольори як державні барви прийняті офіційно законом Української Центральної Ради у Києві:

"Артикул 10. Державними барвами Української Держави є синя і жовта.

Артикул 11. Прапор військової фльоти є синьо-жовтий з державним гербом золотої барви на лівому розі синьої частини прапора. Прапор торговельної фльоти є синьо-жовтий".

Вибір кольорів був умотивований такими міркуваннями: символами України є пшеничне поле (жовтий колір) та чисте небо (синій колір). Такі ж кольори мав і прапор ЗУНР, ухвалений законом про самостійність українських земель Австро-У горської монархії (листопад 1918 р.).

Прапор організації українських націоналістів (ОУН) і Української повстанської армії (УПА) як політично-військових формувань, створених у Відні 1929 р., мав червоно-чорний колір.

Як національний прапор українського народу жовто-синє знамено було визнано окупаційною владою панської Польщі в Галичині (20-30 рр.). Прапор вивішувався на різних народних зборах з приводу відзначення національних свят, святкування роковин Т. Шевченка тощо. Було багато випадків, коли хлібом-сіллю та синьо-жовтим прапором цілими селами у вересні 1939 року селяни Галичини зустрічали радянські війська,