Один із організаторів культурного життя еміграції в Чехословаччині Микита Шаповал поділився з Софією Русовою ідеєю створення у Празі Українського Педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. С. Русова брала активну участь в опрацюванні організаційних питань, визначенні структури інституту, складанні програм.

Педагогічну діяльність С. Русова поєднувала з громадською роботою, пов'язаною з опікою над жіноцтвом і дітьми. Жіночі товариства різних країн, поважні особи (серед них Митрополит А. Шептицький) надсилали на її ім'я кошти на допомогу дітям і жінкам [26].

Померла С. Русова 1940 р. в Празі, похована на Ольшанському цвинтарі недалеко від могили Олександра Олеся.

Працюючи співредактором педагогічного журналу "Світло" (1910-1914), видає статті: "Дитячий сад на національному ґрунті" (1910), "До сучасного становища народного учителя" (1912) тощо, зосереджує основну увагу на проблемі створення національної системи виховання й навчання. Знайомить освітянську громадськість зі здобутками світової педагогічної думки, інформує про події в учительському житті. За запрошенням Фребелівського інституту читає слухачам курс дошкільного виховання, виданий 1918 р. під назвою "Дошкільне виховання".

Події 1917-1920 рр. стали визначним етапом освітянської діяльності Русової. В цей період нею перевидано її "Український буквар", "Початкову географію", написано понад 15 праць, що узагальнюють її досвід: "Націоналізація школи" (1917), "Нова школа" (1917), "Методика початкової географії" (1918), "Початкова освіта, засоби її проведення" (1918) тощо. Наприкінці 1919 р. вийшла зі складу Міністерства освіти, зневірившись у тому, що заходи Наркомосу України сприятимуть відродженню української системи виховання. Не змогла зректися своїх національно-патріотичних переконань і 1921 р. емігрувала за кордон. У Чехословаччині розгорнула громадсько-просвітницьку й педагогічну діяльність, що відіграла значну роль у культурному розвитку українців-емігрантів. Видала підручники "Географія. Європа. Позаєвропейські країни" (1922), "Теорія і практика дошкільного виховання" (1924). З метою поширення педагогічних знань заснувала у Празі Український педагогічний інститут. Видані окремими книжками "Єдина діяльна (трудова) школа" (1923), "Нова школа соціального виховання" (1914), "Дидактика" (1925) можна назвати першими українськими підручниками дошкільного й шкільного виховання. До кінця життя Русова поєднувала педагогічну працю з громадською діяльністю, пов'язаною з опікою над жіноцтвом і дітьми [18, 124].

Педагогічні пошуки Русової пройняті ідеєю створення національної системи освіти. Ідея відповідності виховання суспільним потребам і вимогам часу втілилась у принципі націоналізації системи освіти – від дошкільних закладів до вузу. Вважала, що концепція національної освіти має вибудовуватися на засадах сучасних положень психології та педагогіки про закономірності та умови розвитку дитини, про методи навчання й виховання, найдоцільніші для певного віку. Важливе місце в системі національного виховання відводила навчанню рідним словом, відсутність якого вважала однією з найбільших перепон для розумового розвитку дитини.

Наукові й практичні інтереси були пов'язані з вихованням дітей дошкільного віку, залученню їх до різноманітних видів діяльності: художньо-естетичної, навчальної, трудової, ігрової. Значну увагу приділяла моральному, розумовому, естетичному, трудовому вихованню.

Ідея виховання у колективі – одна з провідних у спадщині педагога. Вона була впевнена, що тільки у дитячому товаристві формуються моральність, воля, мужність, цілеспрямованість. Питання моральності розглядала в дусі християнського вчення про добро й зло, вважаючи релігію частиною виховання. Серед методів морального виховання виділяла приклад батьків, учителів; бесіди, моральні вправи, ігри; наголошувала на вихованні позитивних звичок.

Приділяла увагу структурі початкової школи (навчання в ній має тривати 4-5 років), значенню мистецтва, емоцій у вихованні дитини. Особливе місце відводила дидактиці: визначенню сутності навчального процесу, його мети, функцій, змісту, принципів і методів навчання. Розробила класифікацію методів навчання: за характером мислення (індуктивні – аналіз, дедуктивні – синтез і генетичні); за джерелом знань (словесні, наочні й практичні); за характером роботи (робота під контролем учителя, самостійна робота). Намагалась визначити системоутворюючі навчальні дисципліни з метою встановлення міжпредметних зв'язків. Пропагувала інтегративні курси в перших класах: знайомство з рідним краєм, рідною місцевістю. Ця навчальна дисципліна мала об'єднати вивчення рідної мови, народної поезії, географії, історії рідного краю. При цьому арифметика, географія додаються як засоби для загального ознайомлення з числами, формами рідного краю.

Винятковий педагогічний і громадський ентузіазм Русової, її палка любов до України в поєднанні з любов'ю до людності планети були натхненним прикладом для вчительства багатьох країн.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. Настав час повернути ім'я і творчу спадщину Софії Федорівни Русової – видатного педагога, історика, письменниці, громадського і політичного діяча, талановитої дочки України.

2. Нині, коли в черговий раз постало питання творення школи й освіти в Україні, вивчення сучасного становища вихователя і вчителя, порівняльний аналіз його підготовки і праці в різних країнах, як це подано в працях С. Русової, істотно допоміг би у вирішенні найважливіших питань уже сьогодні і на перспективу.

3. Концепція С. Русової про національну систему освіти і виховання не втратила актуальності, вона також важлива сьогодні, як і сто років тому.

1.2. Реалізація ідей С. Русової по національному вихованню сучасних молодших школярів

Софія Федорівна Русова велику увагу приділяла не лише розвитку дошкільних закладів, але й школі. Вона говорила: "… народові, який немає школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні!" [40,20]. С. Русова також наголошує, що школа – найдорожчий скарб кожного народу, це ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту. В праці "Нова школа" розкрито основні засади і принципи побудови початкової ланки національної школи, що