зможе захопити їх, зрозуміти їх душу. Він повинен так організувати навчально-виховний процес, щоб дітям було цікаво і вони мали з цього якусь користь. Потрібно черпати знання з народних джерел, знайомити дітей з традиціями й звичаями свого народу. Для цього потрібно, перш за все, оформити клас українськими рушниками, різними народними символами, виробами з глини, лози. Це буде першим кроком до формування у дітей почуття любові і поваги до України і українського народу.
З відповіддю на п'яте запитання труднощів не виникло. Хоча більшість вчителів, називаючи принципи, які повинні лежати в основі навчального процесу початкової школи – принцип наочності, свідомості, активності, послідовності, систематичності, врахування індивідуальних особливостей та інші, й не згадувались, що саме такі принципи вивчала і впроваджувала С. Русова.
Для відповіді на шосте запитання наведемо уривки розповідей з власного досвіду класоводів Мазур О.В. і Авдіюк І.М.
У своїй праці "Теорія і практика дошкільного виховання" Софія Русова писала: "Мова – це головний інстинкт, який відрізняє людину від інших живих істот, де є соціальний зв'язок між людьми; засіб для приймання нового безмежного знання" [27, 258].
У своєму класі ми стежимо, щоб дитина якнайкраще вимовляла звуки, потім слова. Звертаємось до дітей не зміненою мовою, а даємо справжні слова, справжні назви предметів, очищаємо мову від дефектів.
С. Русова писала: "Там, де родина правильно говорить, дитина дуже скоро переймає також правильну мову" [27, 258]. Як ходячи, дитина навчається ходити, так балакаючи, розмовляючи, дитина вчиться мови.
Найкращим матеріалом для початкового навчання мови є всілякі пісні, вірші, які дитина легко вчить і які збагачують її первісний словник яскравими виразами, І у віршах такі вирази легше затямлюється через ритм.
Навчання проводимо лише рідною мовою.
Якось Софію Федорівну спитали: "Чи, можна вивчати іноземні мови?" На це вона відповіла: "Іноземна мова не завдає жодної шкоди для інтелектуального розвитку дітей. Подвійна назва предмета ще краще закріплює його в пам'яті дитини." [27, 231]
Кожного місяця перед тим, як складати розклад занять, ми виписуємо вірші, загадки, прислів'я, прикмети, лічилки, скоромовки, які плануємо вивчати. Вивчаємо з дітьми індивідуально. Матеріал збираємо за сезонами. Не тільки вивчаємо вірш у класі в кутку книги, а коли, наприклад, вдягаємо рукавички, вчимо вірш "Рукавички", ліпимо снігову бабу, вивчаємо вірш "Снігова баба".
Восени спостерігали за листям і вчили вірш "Осінь" І. Царицина. Навесні, коли спостерігали за таненням снігу, за струмком, вчили вірш "Струмок" М. Чепурної.
І весь літературний матеріал ми використовуємо на заняттях: з розвитку мови, письма, ознайомлення з природою, навколишнім світом.
Ось такі результати були отримані в результаті опитування і анкетування, проведеного серед вчителів початкових класів школи № 22 міста Луцька.
Під час анкетування Авдіюк Ірина Миколаївна виявила себе дуже цікавим співрозмовником і нам захотілось краще познайомитись з цією чудовою жінкою, і також детальніше дізнатись, ким для неї, як для вчителя, є Софія Русова? І ось що ми почули у відповідь на своє запитання:–
Ким є для мене, вчителя, Софія Русова? Великим педагогом, людиною з полум'яним серцем, щедрою душею і світлим розумом. Усе її життя, педагогічна діяльність, багатогранна педагогічна спадщина спрямовані на дитину і для дитини.
Більш ніж піввіку немає вже Софії Русової, але її праці, її думки сучасні, адже відшукуємо в них багато порад, пояснень, суджень таких зрозумілих і простих, але мудрих, життєвих і теплих, як материнські добрі настанови.
Стикаючись з проблемами у своїй роботі з дітьми, нерідко думаю: "А як там у Русової, що радить Русова з цього питання?"
Сьогодні я працюю у другому класі. Галаслива зграйка дітей зустрічає мене на порозі, діти допитливо дивляться на мене, ніби запитуючи: "Хто ти? З чим ти прийшла до нас?" І глядячи в ці широко відкриті і дещо насторожені дитячі очі, згадую добре слово Софії Русової: "Хай кожна душа, кожна голівонька одрізняється, своєю формою... Серед цих малих хлопців та дівчаток дуже виразно виявляються різнобарвні духовні постаті й треба підходити з тим словом, яке найкраще дійде до душі, захопить думку й викличе самостійну моральну роботу..." [28, 112]
І починається моє спілкування з дітьми протягом такого довгого і такого короткого робочого дня.
Спадщина Софії Русової багато в чому допомагає мені як вчителю: в організації занять і трудової діяльності, у навчанні рідної мови, але насамперед – у спілкуванні з дітьми, у формуванні довірливих і теплих стосунків з ними.
Софія Русова відкрила мені очі, я по-іншому стала бачити дітей. Дитина – це маленька рухлива істота – особистість, людина зі своїм світоглядом, потребами й бажаннями. З позицій ідей Софії Русової мені вдається відшукувати шлях до дитячих сердець, знаходити той "золотий ключик", який допоможе відкрити їх душі, серце і навіть розум.
Дуже хочеться, щоб все змінилось лише на краще і щоб дітям завжди було спокійно й затишно зі мною.
Чомусь видається, що свої поради Софія Русова писала, заглядаючи на півстоліття вперед, у день нинішній. Бо хіба ж тепер не ті проблеми на часі у нас, вчителів, як і колись у невтомної та мудрої Софії Русової?...
Таким чином, з викладеного випливає:
1. В Україні є своя система виховання, яка розроблена і збагачена видатними її синами і дочками, які все своє життя і творчу наснагу присвятили рідному народові. Яскравою перлиною в намисті видатних діячів просвітницького руху кінця XIX – початку XX століття була Софія Русова.
2. Більш ніж піввіку немає вже Софії Русової, але її праці,