Народна педагогіка

курсова робота з педагогіки

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. За всю історію виду гомо сапієнс змінилося близько 1600 поколінь. Сучасні дослідники українського етносу С. Макарчук і С. Турій збільшують кількість поколінь у століття до чотирьох і наголошують: "Всяка крапля іншоетнічної крові через кілька десятків поколінь розходиться по жилах всього народу. Кожна сучасна людина лише по часовій глибині 20 поколінь (близько 500 років) теоретично має 1.048.576 предків".

І це за умови, що "народ (етнос, нація) – людська спільнота, яка відрізняється від інших власною самосвідомістю, окремою і щічною територією (батьківщиною), своєрідною мовою, культурою, характером, специфічними формами господарського життя". Таким чином, ми справді споріднений народ за своїм походженням, мовою, культурою, психологією, темпераментом, характером, і способом життя.

Німецька система виховання виховує німця, французька – француза, японська японця, російська – росіянина, українська система виховання має виховувати не малороса, а українця. "Загальної системи народного виховання для всіх народів не існує не тільки на практиці, а й у теорії – писав наш видатний педагог К.Д. Ушинський. – У кожного і народу своя особлива національна система виховання... Як не можна жити за взірцем іншого народу... точно так само не можна виховувати за чужою педагогічною системою... Кожному народові призначено відігравати в історії свою особливу роль. І якщо він забув цю роль, то він повинен піти зі сцени: він більше не потрібен... Народ без народності як тіло без душі... Виховання, якщо воно не хоче бути безсилим, має бути народним. Почуття народності таке сильне в кожному, що при повній загибелі всього святого і благородного воно гине останнім".

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка високо цінує свою громадянську, національну і особистісну гідність, совість і честь.

"Національне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій виховній традиції, духовності, національне виховання є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання".

Національна система виховання – це створена упродовж віків самим народом система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді.

Головною метою національного виховання на сучасному етапі є "набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури".

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження теми курсової роботи "Використання традицій народної педагогіки у вихованні дітей та молоді".

Об’єктом дослідження курсової роботи є система виховання в Україні на сучасному етапі.

Предмет дослідження – використання традицій народної педагогіки у вихованні дітей та молоді.

Метою курсової роботи є дослідження використання традицій народної педагогіки у вихованні дітей та молоді.

Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:

Розділ 1. Уроки XX століття: шлях до національної школи

1.1. Революційні зміни в українському шкільництві й становлення національної системи освіти

Крах царизму в Російській імперії у березні 1917 р. зумовив виникнення Української Народної Республіки на чолі з Центральною Радою. Проіснувавши до кінця квітня 1918 р., Центральна Рада здійснила низку заходів щодо розбудови нової школи. Уряд УНР склав концепцію національної освіти, в основу якої було покладено принципи: громадсько-державного характеру освіти; рівноправності усіх громадян на здобуття загальної освіти; навчання рідною мовою; запро-вад-же-н-ня самоврядування у школі; пріоритетний характер фінансування освіти; введен-ня загального, безплатного, обов'язкового, світського початкового навчання.

Уряд гетьмана Скоропадського (березень – грудень 1918 р.) продовжував політику розвитку українського шкільництва, але орієнтація на широке самовря-дування змінилася централізацією освітньої справи, заохоченням приватної ініціативи у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл, тривали "українізація" школи та кількісне зростання різноманітних навчальних закладів.

У середніх навчальних закладах, що залишалися російськомовними, було введено як обов'язкові предмети українську мову, історію та географію України, історію української літератури. Відкриваються нові вищі навчальні заклади (серед них Катеринославський університет у 1918 р.), започатковуються Українська Академія наук. Педагогічна академія, Національна бібліотека, низка великих видавництв [31].

Більшовицький режим, який переміг у громадянській війні, спершу продовжував демократичні перетворення в українській школі. В духовному плані вони були певним відлунням 1917-1920 рр. – часів існування Української націо-нальної держави. Відкриваються школи з українською мовою навчання, на базі гімназій, міністерських і церковнопарафіяльних шкіл утворюються чотирирічні й семирічні трудові школи, з'являються дитячі бібліотеки, забезпечуються соціальний захист та виховання дітей-сиріт, безпритульних дітей, доступність навчання. Основним завданням системи освіти стає ліквідація неписьменності та малописьменності, яку було ліквідовано 1939 р., запроваджуються загальна початкова освіта, перехід до загальної семирічної освіти в місті й на селі, поступово розширюється мережа середніх шкіл у містах і районних центрах.

Вимогою часу було створення єдиної системи народної освіти, яку більшовики зробили надійним засобом впровадження своєї ідеології. Саме на це спрямовується державна освітня політика. З 1934 р. встановлено єдину загальносоюзну систему освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7 класи), середня школа (1-10 класи).

Єдину союзну державу СРСР, у складі якої була Українська республіка, було проголошено у 1922 р., але відмінності української системи народної освіти, які збереглися до 1930 р. (в Росії єдина трудова школа була дев'ятирічною, в Україні – семирічною; в Росії технікум був