Увесь навчально-вихований процес здійснюється українською мовою (крім уроків з іноземної мови), а навчання рідної мови спрямовується як на вивчення орфографії і граматики, так і на оволодіння мовою як засобу спілкування, знаряддям мислення, усного і писемної викладу думок, поетичного зображення дійсності.

У середній школі національна свідомість учнів формуватиметься дещо на інших засадах, ніж у початковій. Чільне місце тут посяде систематичне вивчення історії та культури українського народу. Українську культуру передбачається вивчати, по-перше, в її історичному розвитку, по-друге, у зіставленні з культурами інших народів. Порівняльно-історичний підхід до викладання української культури формуватиме в учнів розуміння особливостей розвитку українського народу, його культури, місця серед інших народів, виховуватиме любов до історії та культури свого народу, повагу до своєрідності інших народів. Особливе значення матиме знайомство учнів з культурами народів, які живуть в Україні [6, 158].

Національне виховання і гуманітарна освіта в середній школі здійснюватиметься засобами інтегрованого гуманітарного циклу й системно пов'язаних з ним курсів та естетичного циклу.

До гуманітарного циклу, який можна назвати циклом світового народознавства, входять такі дисципліни: всесвітня історія та історія України; світовий та український фольклор, література та мистецтво.

Невід'ємною складовою національного виховання є засвоєння учнями основ естетичного циклу. В нових умовах естетичне виховання доповнюватиметься естетичним навчанням. Учні середньої школи будуть продовжувати займатись усіма видами мистецтва, знайомство з якими вони розпочали у початковій школі. У старшій школі система національного виховання передбачає вивчення узагальнюючого курсу етнології та вступу до філософії.

Така система гуманітарної освіти в дитячому садку і школі покликана частково розв'язати проблему етнізації та гуманізації освіти. Решту ж завдань цього напряму мають вирішити вища школа, театральні та творчі народні мистецькі колективи.

Розділ 3. Повернення до національних святинь

3.1. Відродження українських традицій та звичаїв

Процес відродження української культури та національної школи в Україні активізував передових представників інтелігенції до роботи з широкою громадськістю з відродження народознавства, родинознавства, родинного календаря, української культури та народного мистецтва, традиційних народних свят і обрядів, встановлення їх зв'язків з релігійними обрядами, що позитивно впливає на відродження української нації, духовно і морально збагачує український народ.

Ці ідеї підхопили та всіляко підтримують і державні освітянські установи, зокрема Міністерство освіти України, Національний центр виховання учнівської молоді та ін. Згаданими установами розроблені та рекомендовані до впровадження в життя відповідні програми та визначені напрямки роботи. Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі "Освіта" (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне виховання, яке має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин.

Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування виховання:

Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості, розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового типу. Їх мета – розробка концепцій національної школи, національної системи виховання, піднесення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.

Відновлюючи в пам'яті і практичній життєдіяльності (традиціях, звичаях і обрядах, усіх сферах життя та культурних заходах) свій багатовіковий творчий потенціал наш народ, звільняючись від сковуючих пут і гальм, починає енергійно продовжувати творити свій шлях в історії. Сприяти цьому покликана сучасна школа, де є всі можливості для переосмислення в переоцінки духовних цінностей, пошуків нових підходів до вирішення наболілих проблем. Однією з них є забезпечення учителями глибокого вивчення учнями основ народознавства. Завдяки реалізації ідей і засобів народознавства учні успішно оволодівають народною культурою, духовним набутком нації.

3.2. Українознавство та релігійне вчення про духовні цінності християнської моралі

Засвоєння учнями системи фундаментальних знань про рідну мову, літературу, етнографію, історію, психологію, демографію народу, що і є сукупністю складової основи народознавства, запобігає стиранню пам'яті історії, появи бездуховності, сприяє прилученню до світової культури через культуру свого народу. Курс народознавства включає в себе і релігійну тематику, якою захоплюється значна частина вчителів, особливо в західних областях України. Проте, як наголошує в своєму дослідженні Галина Лозко (завідуюча сектором гуманітарних дисциплін Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти) потрібно дотримуватись "розумного включення в курс народознавства релігійної тематики" [6, 174]. І це тому, що християнство, як і будь-яка інша релігія, не є в Україні державною релігією. Тим більше, що в класі можуть бути діти різних національностей, різних конфесій чи віросповідань. Релігійні почуття чи переконання – це особиста справа кожного. Допомогти ж розібратися в релігійних канонах – це справа спеціалістів, священнослужителів, яких останнім часом у вільні від занять години можна зустріти в школах під час їх бесід з учнями, а учнів на заняттях у недільних школах. Так, учні старших класів середньої школи № 21 м. Луцька відвідують недільну школу при місцевій церкві, яку очолює Владика Миколай. Учні молодших класів вивчають