КУРСОВА РОБОТА

Народна педагогіка про особливості виховання дітей

ПЛАН

Вступ

І. Відомі вітчизняні педагоги, письменники, народна мудрість про виховний потенціал української родини.

ІІ. Мета, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання.

ІІІ. Родинні виховні заходи як форми виховання педагогічної культури батьків.

Висновок

Література

ВСТУП

Виховання покоління, на долю якого ляже складне завдання розбудови нової незалежної, демократичної України, потребує оновлення широкого спектра проблем, пов’язаних з формуванням світоглядних орієнтацій особистості, розвитком її свідомості, самостійності, активності. А тому система освіти і виховання на всіх її ступенях має ставити за мету формування особистості, яка усвідомлює свою належність до роду, етносу, краю, держави, особистості здорової і багатої фізично і духовно.

В “Концепції національного виховання” одним із провідних напрямів виступає родинне виховання: “Родинне національне виховання – природне, провідне виховання; батьки-головні вихователі протягом усього життя Дитини”. Ідалі вказується пріоритетність цінностей родинного виховання: “Родинно виховання - перша природна, постійно діюча і найголовніша ланка національного виховання. В попередні десятиліття родинне виховання було занедбане і трактувалося багато в чому на хибних моральних ідейних засадах. В епоху національного відродження батьки залучають дітей до традицій, звичаїв, реалізують у вихованні ідеї і засоби етнопедагогіки.

Мати і батько є головними природними вихователями. Святий обов’язок батьків, переданий їм у спадок від дідів і прадідів, - бути національно свідомими, палкими патріотами і стійкими громадянами України.

Родина плекає морально-ідейні, духовні цінності, пов’язані з базовими поняттям – рід, родичі, родовід, родина, родинознавство, народ.

Від роду до народу, від родини – до нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, який реалізує сім’я”.

У період відродження національної освіти і виховання важливого значення набуло родинно-сімейне виховання. Без залучення до активної участі у виховній роботі не лише батьків, а і інших членів родини дітей, практично не можливе розв’язання проблеми національного виховання, формування патріотичних почуттів молодого покоління нашої держави. У Державній національній програмі “Освіта XXI століття” підкреслюється: “В основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї і школи, наступності і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками, налагоджувати взаємозв’язок між школою і родиною, бо це - основа, передумова підвищення активності навчання тa виховання".

Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кожної людина в планетарному відношенні, що Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 1994 рік Міжнародним роком сім’ї, визначила спільну для всіх країн тему співробітництва “Всі ми - одна родина”, яка своїм змістом і суттю відображає взаємозв’язок основного осередку суспільства і вселюдської родини. Генеральна Асамблея ООН постановила, що “починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародній день родини” підкресливши цим величезне значення сім’ї і родини у фізичному і духовному становленні особистості і суспільства.

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етанів формування людини як особистості: від роду до народу до нації - такий природний шлях розвитку кожної дитин сформування її національної свідомості, й громадянської зрілості.

Родинне виховання – перша природна і постійно діюча ланка виховання, без докорінного поліпшення змісту якої не можна домогтися певних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім’ї закладається основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Родинне виховання – це перевірений віками досвід національного виховання дітей в сім’ї; є джерелом формування світогляду, трудової підготовки, фізичного змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошана, рідної мови, історії, культури.

Тому метою даної роботи є визначення виховного потенціалу родини крізь призму ролі родинного виховання у становленні особистості.

І. Відомі вітчизняні педагоги, письменники, народна мудрість про виховний потенціал української родини.

З давніх давен серед українців виник і утвердився погляд на сім’ю і родину як на святиню, а на виховання дітей – як на святий обов’язок батьків. Току ніякого перебільшення не буде, якщо сказати, що поруч з божественним культом землі, води, хлібів, в свідомості нашого народу віками живе культ роду, сім’ї, що успадковується з покоління в покоління:

Сім’я, що значить це, то кожен знає,

Хто зpiс в сім’ї і хто сімю сам має.

І хоч як не приховуй, не таї

Залежить наше щастя від сім’ї.

Відомого, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Для прикладу деякі золоті перлини народної мудрості, в яких закарбовано погляди попередніх поколінь, поціновано значення сім’ї у житті суспільства: “Яка вода, такай млин, який батько, такий син”, “Які мамка й татко, таке й дитятко”, “якого народила пенька, такого приймає й земелька”.

Родина – то той вузол, яким сполучаються лади у суспільстві, то найбільша вихователька підростаючих поколінь. Адже саме в родині під керівництвом батьків та інших родичів дитина пізнає світ, що її оточує, тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд, естетичні смаки, мораль, відношення до праці. Вказуючи на винятково важливу роль родини у становленні особистості, відомий американський психолог Франц Александер писав: “Антропологія доказала, що типові для народу риси характеру виводяться з аналогічних способів поведінки в родинному житті, які панують в даній культурі. Те, що німця робить німцем, американця - американцем, японця – японцем, це складний вплив тих рис, які відрізняють японську, американську і німецьку родини”. Нам залишається тільки доповнити, що