Виховання в родинній педагогіці розглядається як перша суспільна необхідність /”Камінь шліфують, а людину виховують”/. Народна мудрість говорить: “Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – саджай дерева, якщо твої плани розраховані на віки – виховуй дітей”.

В українській родинній педагогіці слово “виховувати” вживалося в значенні “оберігати”, означало вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі, прищеплювати що-небудь. Звідси постали й інші слова: “вихователь” чи “вихователька” - людина, яка виховує, нaвчає молодь і дітей, і “вихователь” чи “вихованка” – дитина, взята на виховання.

З поняттям виховувати в родинній педагогіці тісно пов’язане поняття “навчати”. Обидва ці слова часто використовуються як рівнозначні, що свідчить про нерозривність навчально-виховного впливу. І все ж в українському фольклорі в значенні “виховувати” найчастіше вживається слово “навчати”. Наприклад: “Ой там в саду, у садочку научала мати дочку...”, “Наступила, чорна хмара, наступає сина, научає бідна вдова єдиного сина...”, а у Т.Г.Шевчена знаходимо: “А мати хоче научати, так соловейко не дає.”

Тож особлива виховна місія батьків та родини культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості нашого народу: “Умів дитину породити, умій і навчити”, “Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив”, “Не та мати, що народила, а та, що виховала”.

На особливу роль родинного виховання у становленні особистості звертали увагу відомі вітчизняні педагоги, письменники, мислителі.

Так, відомий філософ і поет Григорій Сковорода вважав, що головне у родинному вихованні є: 1) благо народити, 2) зберегти вихованцеві молоде здоров’я, 3) навчити вдячності”.

Благо народити: Г.Сковорода піклується про майбутнє здорове як тілом, так і духом потомство. Тому перший період виховання починається з зародження. Які вимоги ставить Сковорода до цього періоду? Передусім здоров’я батьків. Перед зародженням дітей не можна бути чимось збудженим, знервованим або п’яним. Жінка після зародження повинна уникати суперечок, нервових потрясінь, і в труді, в тихій безстрасності має вести цей період життя.

Зберегти вихованцеві молоде здоров’я: Цей період домашнього виховання начинається від народження і триває до 5-6 років. Завдання цього періоду – не заважати самій природі дитиня розвиватись і тільки усувати на шляху розвитку труднощі, що виникають. В цей період бажано уважно приглядатися до дитини, помічати до чого вона споріднена: підв’язує вона шаблю собі до паска, чи самовільно переймає пісні і тихо співає їх, чи запрягає в ярмо цеценят або котиків. Спробуй в цих натяках зрозуміти здібність дитини, як майбутнє покликання в житті.

Навчити вдячності: Цей період починається з 5-6 років і триває до 16-18 років. В цей період потрібно виховувати споріднені трудові навички, розвивати головне покликання дитини в житті. У дитини, як і в юнака треба розвивати добре серце, виробляти навички трудового служіння суспільству і припиняти всілякі прояви жадібності до багатства, золота та чинів.

Високу оцінку родинному вихованню надає Т.Шевченко. У трудовій сім’ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими. Сім’ї мають створюватись на підставі любові, спільна праця є основою життя дорослих і дітей.

Іван Франко традиційну українську родину розглядав як перший й найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошани рідної мови, народних звичаїв і традицій.

Родинне виховання на його думку, має ґрунтуватися на національному єстві, народній педагогіці, житті народу і його традиціях. “Виховання народу мусить вирости з традицій, - зазначав поет, - з культурного стану того народу, мусить корінитися в характері, привичках народу, інакше це буде даремна трата часу і сил”.

В своїм оповіданні “В кузні” Іван Франко так описує той виховний вплив родини і батьківської кузні: “І певно, в ту пору ніхто з них не думав, що та кузня, і та окмпанія в ній, і той її дружній радісний настрій лишаться живим і незатертими в душі маленького рудоволосого хлопчини, що босий, в одній сорочці сидів в куті коло огнища, і якого дбайливий батько чає від часу просив відступити від скачучих іскор. На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. Се вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І досі він непогас".

Дуже прихильно ставилась до родинного виховання Леся Українка. Добре відомий її вислів, що гімназичне виховання “загнічує дитину з малих літ... лише сім’я, за належного психологічного клімату в ній і високого авторитету батьків може створити потрібний емоційний фон для навчання, а особливо виховання. Однак як розуміти належний психологічний клімат в родині, зa яких умов можливо його забезпечити? Леся Українка відповідала так: лагідність, доброзичливість, вміння поступатися, визнання членами сім’ї прав дитини, взаємна щирість батьків і дітей – такі основні принципи родинного виховання.

Про нагальну потребу педагогічної підготовки батьків у родинному вихованні писав К.Ушинський: “Але батьки завжди є хоч почасти вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання – зрозуміло, без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знань.

Відомий педагог не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як громадянський обов’язок кожного з них. Найпершим обов'язком – громадянина і батька сім’ї є виховання громадян корисних