Наслідування (імітація) - засвоєння індивідом способів поведінки на підставі спостереження за оточуючими. Це цілеспрямоване відтворення манер, вчинків і звичок інших людей. На відміну від ідентифікації наслідування передбачає наявність у індивіда свідомого прагнення, наміру засвоїти способи поведінки, манери, звички.

Мотиваційне опосередкування - формування нових мотивів шляхом зв'язування у свідомості особистості явищ, до яких виробляється мотиваційне ставлення, з іншими явищами, які вже мають для неї цінність. Інакше кажучи, це переключення шляхом аргументації, пояснення причинно-наслідкових зв'язків існуючого мотиваційного значення на новий об'єкт.

Механізм мотиваційного опосередкування лежить в основі вербальних (словесних) виховних впливів (метод переконування), які апелюють до свідомості вихованця, його здатності розуміти об'єктивні причинно-наслідкові взаємозв'язки між власними діями та їхніми результатами. Будь-який вербальний виховний вплив явно чи неявно містить у собі три складові компоненти: вказівний (як слід поводитися, яких норм дотримуватися, що вважати цінним і т.д.), ціннісний (чому, задля чого) і логічний (пояснення, демонстрація причинно-наслідкових взаємозв'язків між вказівним і ціннісним компонентом: "якщо..., то...").

Конформність - зміна індивідом власної поведінки або поглядів внаслідок реального чи уявного тиску групи. Таким чином особистість пристосовує свою позицію до позиції більшості, яка спочатку нею не приймалась. Розрізняють зовнішню і внутрішню конформність.

Зовнішня (публічна) конформність - демонстративна поступливість індивіда з метою заслужити схвалення або уникнути покарання.

Внутрішня (особистісна) конформність - дійсна зміна установок внаслідок прийняття позиції оточуючих як більш обгрунтованої і доцільної, ніж власна.

Конформність залежить від ряду факторів:

1) характеристик індивіда (стать, вік, інтелект, тривожність);

2) характеристик групи, яка здійснює вплив (розмір, ступінь одностайності, послідовність в обстоюванні норм);

3) особливостей взаємозв'язку індивіда з групою (статус в групі, ступінь відданості їй).

Конформність забезпечує уніфікацію поведінки і настанов, дотримання загальноприйнятих норм.

Вживання в соціальну роль - засвоєння особистістю норм і способів поведінки, дотримання яких вимагає прийнята нею соціальна роль.

Цей механізм описується в соціальній психології за допомогою понять "соціальний статус" (позиція) і "соціальна роль".

Соціальний статус - це функціональне місце індивіда в системі соціальних стосунків, яке визначає його права і обов'язки. Зайнявши певну позицію, людина повинна виконувати й певну соціальну роль, тобто діяти так, як від неї очікують оточуючі. Роль - набір норм, які визначають, як поводитися людині, що посідає певне соціальне положення (статус).

Редукція когнітивного дисонансу. Когнітивний дисонанс -напруження, дискомфорт, який виникає за усвідомлення несумісності двох знань. Наприклад, коли ми усвідомлюємо, що діяли без достатніх на те підстав всупереч своїм переконанням, орієнтаціям.

Ми схильні вважати, що наша поведінка випливає з наших переконань. Однак соціальні психологи експериментальне довели, що можлива зворотна залежність: наші погляди можуть бути наслідком нашої поведінки. Ми, як правило, обстоюємо те, у що віримо, однак ми також віримо в те, що обстоюємо. Переконання і вчинки породжують одне одного, як курка і яйце. Механізм редукції когнітивного дисонансу пояснює, яким чином поведінка індивіда може змінювати його погляди. Когнітивний дисонанс виникає, коли вчинки індивіда розходяться з його Я-концепцією (самосвідомістю). Зняти дисонанс можна змінивши свою поведінку або Я-концепцію, свої переконання, уявлення про себе. Якщо поведінка, що суперечить Я-концепції індивіда, вже є фактом і вдався він до неї без досить вагомих зовнішніх стимулів, то єдиною можливістю зняти дисонанс залишається

Зміна власних переконань, приведення їх у відповідність до фактичної поведінки.

Отже, для того щоб змінити ту або іншу неадекватну настанову індивіда, слід спонукати його до дій, які суперечать цій настанові.

У визначенні джерел активності самовиховання слід виходити з того,

І що соціальне оточення, виховання теж можуть прискорювати або ж \ гальмувати цей процес. Тобто необхідно враховувати вплив як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, виходячи з того, як співвідносяться між собою ці фактори і якою мірою це співвідношення сприяє виникненню у суб'єкта рушійних суперечностей. Як справедливо зазначає М.Й. Боришевський, було б помилково вважати що підставою активності суб'єкта можуть бути виключно якісь внутрішньо притаманні йому структури, іманентні прагнення й спонукання. Певно, тому непереконливими видаються пояснення витоків активності суб'єкта прихильниками біхевіористичних концепцій ("стимул-реакція"), як і категоричні твердження про вродженість, абсолютну біологічну зумовленість активності.

Обґрунтоване заперечення таких поглядів на джерела активності як одного з найважливіших чинників особистісного становлення знаходимо у відомій праці І. С. Костюка "Про роль спадковості, середовища і виховання у психічному розвитку дитини", в якій вчений, розглядаючи сутність розвитку дитини, підкреслює його зумовленість здатністю до саморуху. "Правильне розуміння психічного розвитку дитини як саморуху,- зазначає він,- не має нічого спільного з віталістичними, ідеалістичними спекуляціями на її активності. Воно не суперечить виховній зумовленості цього розвитку, а... необхідно її припускає. Тільки при цій зумовленості й може існувати духовне зростання особистості дитини, її самодіяльність і розвиток".

Прояви самоактивності особистості завжди мають свої підстави. З'ясування таких підстав дає можливість зрозуміти, чому так чи інакше поводиться людина.

Педагогічно недоцільно було б чекати того моменту, коли в людини виникає потреба у самовихованні. Таке очікування може дуже затягнутися, що в результаті негативно позначиться на розвитку особистості. Тому повністю можна погодитись з В.О. Сластьоніним, що там, де є виховання, враховуються рушійні сили розвитку, вікові та індивідуальні особливості людини, використовуються позитивні та негативні впливи суспільного та природного середовища, послаблюються негативні та несприятливі впливи зовнішнього середовища, досягається єдність та узгодженість усіх соціальних інститутів - особистість раніше виявляє здатність до самовиховання.

У зв'язку з цим виникає потреба в обґрунтуванні педагогічних умов активізації самовиховання у студентської молоді. А це у свою чергу потребує визначення структури, показників, рівнів сформованості, етапів цього процесу.

2.