Реферат на тему:

Основні питання методики вивчення граматики у школі

План

1. Місце граматики в шкільному курсі мови.

2. Напрямки методики вивчення граматики.

3. Основні принципи роботи.

4. Методи і прийоми опрацювання граматики у школі.

1. Місце граматики в шкільному курсі мови

Граматика посідає центральне місце в шкільному курсі мови, її вивчення допомагає учням засвоїти граматичну будову мови (словозміну, словосполучення і речення), на яку в свою чергу спираються практичні мовні уміння й навички.

Граматична система мови тісно пов'язана з орфографією, пунктуацією і стилістикою, вона служить основою для розвитку усного і писемного зв'язного мовлення учнів.

Усвідомлення граматичних понять, встановлення зв'язків між ними, єдність одиничного і загального, конкретного й абстрактного не тільки формують логічне мислення учнів, а й виховують їхній матеріалістичний світогляд.

Шкільна граматика являє собою систему, в якій представлені всі основні ланки граматичної будови нашої мови. Базується граматична система на здатності слів змінюватися і сполучатися в речення за певними законами, що склалися в певній мові і є для неї специфічними і невід'ємними.

Граматична система передбачає відповідну послідовність у розташуванні і вивченні матеріалу. Послідовність ця зумовлена логікою науки і певними дидактичними вимогами. У шкільну граматичну систему входять морфологія і синтаксис — дві рівнозначні, рівноправні і тісно пов'язані між собою частини.

2. Основні напрямки у методиці вивчення граматики

У методиці вивчення граматики, починаючи з середини XIX ст., визначилися такі основні напрями: логіко-граматичний, психологічний, елементарно-практичний, формально-граматичний, семантико-граматичний і структурно-семантичний.

Основоположником логіко-граматичного напряму був Ф. І. Буслаєв. Свою працю «О преподавании отечественного языка» (1844) він протиставив схематизму й догматизму у вивченні мови, зосередивши всю увагу на розвитку духовних здібностей учня, його мислення, його особи.

Процес вивчення граматики Ф.І. Буслаєв поділяв на два ступені — нижчий і вищий. Роботу над граматикою в молодших класах він пропонував організовувати практично: «Найпершим у вивченні рідної мови є те, щоб учень практичним шляхом дізнався про всі форми мови, але щоб вони постали перед ним не самі по собі, а в постійних органічних зв'язках з думкою ними вираженою, так, щоб учневі разом з формою невпинно давався безособовими називаються речення з таким присудком, при якому немає і бути не може підмета.

Методика роботи над формуванням граматичних понять. Основним у цій роботі є усвідомлення учнями суті граматичних понять, виділення і розрізнення їхніх основних ознак. Це досягається за допомогою таких прийомів, як розчленування, конкретизація й узагальнення. Найчастіше шлях пізнання пролягає від аналізу фактів до узагальнення.

Наприклад, поняття про словосполучення розчленовуємо і вивчення розпочинаємо із з'ясування його смислового значення. З цією метою насамперед порівнюємо слово і словосполучення (будинок — новий будинок, дерев'яний будинок, будинок з балконом). Це дозволяє зробити висновок про те, що словосполучення точніше окреслює предмет, виділяє його серед інших подібних. Далі важливо з'ясувати значення різних словосполучень: таких, що характеризуються лексичним значенням залежного слова (писати твір, писати листи, писати протокол), і таких, що при наявності одного головного розрізняються своїм синтаксичним значенням (писати твір, писати в класі, писати грамотно). У першому випадку, незважаючи на те що названо різні предмети, маємо однакове синтаксичне значення, у другому — різні. В результаті таких спостережень над смисловими відношеннями, що складаються між лексичними значеннями головного і залежного слів, учні усвідомлюють функцію словосполучень — означати предмети, ознаки, дії у їх відношенні до інших предметів, ознак, дій, що в самому словосполученні складаються відповідні смислові відношення (означальні, об'єктні, обставинні).

Після усвідомлення смислової сторони словосполучення триває робота над його граматичною будовою. Проводимо спостереження за тим, що слова у словосполученні нерівноправні: є головне слово, від якого ставиться запитання до іншого, залежного (прапор — який? - червоний), залежне слово підпорядковується головному. Отже, зв'язок між словами у словосполученні підрядний. Це може бути узгодження (праця — яка? — вільна) , керування (зустрічати — кого? — героїв), прилягання (працюємо — як?—по-ударному). Важливо навчити учнів правильно ставити запитання (від головного слова до залежного), правильно усвідомлювати смислове значення словосполучення (будинок — чи й? — батька; будинок — який? — з цегли, в обох випадках означальні відношення). Так осмислюється граматична структура словосполучення. Далі йде тренування,_ у процесі якого учні вчаться виділяти словосполучення із речення, аналізувати їхнє смислове значення, граматичну структуру і зв'язки, вчаться конструювати словосполучення відповідної моделі.

У методиці формування відповідного поняття важливо спиратися на всі властиві для нього понятійні ознаки. Так, при формуванні поняття безособових дієслів їхня смислова ознака — це дія, що відбувається без участі особи (предмета), тому вони в основному означають явища природи, різні переживання, відчуття та стан людини. Морфологічними їх ознаками є те, що їм не властива особа, число, час, що виступають вони у формах третьої особи однини теперішнього або простого майбутнього часу дійсного та умовного способів. Синтаксична їх роль — головний член — присудок, але діючої особи при них не буває.

У визначенні підмета (підметом називається головний член речення, що означає предмет, про який щось говориться в реченні, і відповідає на запитання хто? що?) виділяється смислова ознака. Проте її недостатньо для визначення підмета в такому реченні: Байки Л. І. Глібова читали всі. Отже, смислова ознака повинна спиратися на граматичну: підмет, незалежний член речення, є одним із членів граматичної основи речення, може бути виражений усіма частинами мови в номінативному значенні. У процесі формування поняття підмета треба, щоб учні добре усвідомили