його граматичні ознаки, інакше це призведе до явища, яке психологи називають міжпонятійною генералізацією, коли ознаки одного поняття учні змішують з ознаками другого. Часом змішуються ознаки підмета й іменника (член речення і частина мови), підмета і прямого додатка, підмета і звертання.
У процесі роботи над засвоєнням понять основна увага звертається на характерні ознаки поняття, на усвідомлення їх сукупності — це мета, до якої вчитель повинен привести своїх учнів.
Вироблення граматичних умінь і навичок. У навчальній програмі з української мови визначено найголовніші вміння й навички, якими повинні володіти учні, вивчаючи шкільний курс граматики. Найкраще цьому сприятиме виконання різних видів навчально-творчих вправ. Розглянемо деякі з них.
Види вправ
Як і при опрацюванні інших розділів, під час вивчення частин мови учні виконують вправи на аналіз мовного матеріалу, видозміну готового тексту і конструювання.
Серед аналітичних вправ найчастіше застосовується морфологічний розбір у різних його видозмінах.
Важливо, щоб морфологічний аналіз здійснювався не механічно, за готовою схемою, а був результатом свідомого врахування граматичних значень слова, виявлення їх у тій чи іншій формі шляхом зіставлення. Дотримана я вказаної у підручниках послідовності граматичного розбору має супроводжуватися розумінням того, що спочатку слід називати постійні граматичні ознаки даного слова, потім — непостійні, властиві окремим формам. Вправи у видозміні мовного матеріалу пов'язуються з утворенням потрібних словоформ (слова, що в дужках, ужитя у вказаній або в зумовленій контекстом формі), добором синонімічних форм (до простих форм ступенів порівняння — складні); заміною одних словосполучень іншими, синонімічними (напр., в іменниковому словосполученні іменник, що вказує на приналежність,— прикметником: книга сестри — сестрина книга), виявленням і виправленням недоліків у творенні або вживанні морфологічних форм (пасти вівці; їхати на ферму; читає, сидівши біля вікна), заміною однієї форми іншою (напр., минулого часу — теперішнім, першої особи — третьою), доповненням речень необхідними словоформами (гуртківці часто (виступили, виступали з концертом).
Продуманий добір мовного матеріалу для таких вправ дозволяє підвищувати орфографічну грамотність учнів, збагачувати їх словниковий запас, удосконалювати граматичну структуру мовлення, формувати стилістичні навички.
Серед конструктивних вправ найбільш поширені: введення певного слова у словосполучення або речення, побудова речення за схемою, поширення речень, конструювання синонімічних зворотів, утворення з простих речень складного або зв'язного висловлювання, відтворення деформованих речень.
Іноді практикуються і перекази та твори з граматичним завданням, але це можливо лише за умови, що вживання певних частин мови чи форм слів органічно випливає з теми і змісту тексту (напр., наказового способу діє-146 слова в інструкції до виконання якоїсь роботи, форм ступенів порівняння в описі двох предметів). Інакше створений текст буде неприродним.
Завдання цих вправ — навчити учнів свідомо користуватися у власному мовленні вивченими морфологічними засобами.
Опрацювання синтаксису займає особливе місце в шкільному курсі української мови. Зумовлене це роллю мови як засобу формування і вираження думки, як засобу спілкування між людьми; тільки на синтаксичному рівні мовної системи виявляється функціональна значимість одиниць усіх інших рівнів, їх участь у досягненні комунікативних цілей. З цього випливає необхідність якнайтіснішого зв'язку між вивченням синтаксису і опрацюванням матеріалу інших розділів програми.
Лексичне значення багатозначних слів, слів, ужитих у переносному значенні, омонімів виявляється лише у контексті словосполучення чи речення. Лише у реченні або й зв'язному висловлюванні розкриваються функції синонімів та антонімів, зміст і функції фразеологізмів. Спираючись на відомості з синтаксису, можна зрозуміти суть таких способів творення слів, як перехід з однієї частини мови в іншу, основоскладання та злиття, утворення нового слова внаслідок зміни значення наявної У мові лексики. Опора на синтаксис необхідна для розрізнення оморформ однієї чи різних частин мови, перехідних і неперехідних дієслів, безособових дієслів, усвіжах словосполучення, а також порядком слів у реченні, відповідною інтонацією.
Отже, граматичне запитання в різних ситуаціях виконує неоднакову роль: то воно допомагає краще усвідомити характер словозміни, то виступає як практичний засіб розпізнавання й визначення відповідних граматичних форм.
Алгоритмізація у процесі вивчення граматики посідає важливе місце як засіб програмування розумових операцій, виконання яких приводить до правильного розв'язання певного завдання. У вивченні граматики використовуються в основному алгоритми розпізнавання граматичних форм, частин мови, членів речення тощо.
Для прикладу візьмімо алгоритм розпізнавання відмінка іменника: 1. Визначити, з яким словом у реченні пов'язаний іменник. 2. Перевірити, яке запитання можна поставити. 3. Виділити закінчення. 4. Встановити, чи є прийменник; якого смислового значення надає він даному іменникові.
Лише враховуючи всю суму ознак, можна правильно визначити відмінок іменника.
Алгоритм визначення певної граматичної категорії може бути представлений і в формі схеми.
Для того щоб визначити неозначену форму дієслова, треба:
1. З'ясувати характер дії
І
Називає Дію
Висновок: так
2. Поставити запитання
робити? зробити?
Висновок:
3. Змінна чи незмінна форма
Не змінюється за особами, числами, часом
І
Висновок: так
4. Перевірити закінчення
Закінчується на -ти (-ть)
Висновок: З метою розрізнення граматичних форм і понять можна використовувати й елементи програмування. Наприклад: 1. Яким із зазначених способів найдоцільніше визначити відмінок у виділених словах: Подарував синові книжку; Буття визначає свідомість; Мир на землі — це щастя; Комбайном швидко хліб зібрали (за зв'язком з основним словом і запитанням, за закінченням, за наявністю прийменника, за значенням відмінка).
2. Яку з характеристик понятійних ознак підмета використовуємо для розрізнення його в таких реченнях: Туристи зупинилися в лісі; До школи Катю проводжає бабуся; Прибій штурмував берег моря (смислова ознака: про кого говориться в реченні; граматична: підмет — незалежний член речення; смислова і граматична ознаки: встановлення зв'язку між головними членами речення).
Література:
1. Іваницька Н. Л. Вивчення членів речення у