Особистісно-орієнтований підхід у педагогіці

курсова робота з педагогіки

ЗМІСТ

Вступ

Зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, пред'являють зовсім інші, ніж раніше, вимоги до підростаючого покоління, яке в недалекому майбутньому стане не тільки активним компонентом держави, але й ведучою силою в його подальшому розвитку. Відома формула "Як суспільство – така і школа" не потребує яких-небудь докладних коментарів, оскільки всі освітні структури будь-якої держави завжди виконували її соціальне замовлення і забезпечували підготовку фахівців необхідного рівня, якості і в необхідній сфері діяльності. Суспільству тоталітарної свідомості, пріоритетності політичної і ідеологічної спрямованості повною мірою відповідала педагогіка ідейних догм, репродуктивного навчання, рецептури і регламентації діяльності вчителя і учнів. У ній перебільшувалася значущість технологічного напряму в змісті і методиці отримання освіти, а головне – відбувалася уніфікація всіх ланок і рівнів освіти, її змісту, методів і організаційних форм навчання.

Традиційна педагогіка як наука і практична діяльність справедливо іменувалася "бездітною", оскільки, не дивлячись на декларовані принципи індивідуального підходу до навчання і виховання, проте, своєрідність, неповторність, різносторонність особистості дитини не тільки не враховувалася, але й робилося все, щоб її нівелювати до рівня якогось стандарту, оптимального для задоволення потреб суспільства.

Вихованець школи або іншого учбового закладу вбирає в себе як суть, так і форми педагогічної дії і стає провідником ідеї надання впливу на думки і поведінку інших людей, авторитарного за своєю суттю і методам.

З урахуванням сказаного вище учбово-виховний процес буквально з кожним роком життя суспільства стає все менш плідним, а його результативність все менш ефективною.

Таким чином, стає очевидною необхідність принципово іншого підходу до формулювання положень педагогічної теорії в цілому, до визначення змісту педагогічної освіти, а також до вироблення нових технологій навчання і розвитку особистості школярів і студентів вузу.

Суттю особистісно орієнтованої педагогіки є система наукових знань і практичних умінь, що роблять індивідуалізуючий вплив на поведінку людини з метою її зміни.

Таким чином, сам термін "особистісно орієнтована педагогіка" необхідно розуміти, по-перше, як теоретичну учбову дисципліну, по-друге, як головний принцип підходу до суті і методів викладання даної дисципліни у вузі, і по-третє, як певний кінцевий результат підготовки до майбутньої професійної діяльності.

Все вказане вище і зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є навчально-виховний процес у школі.

Предмет дослідження – особливості особистісно-орієнтованого підходу до школярів у сучасній педагогіці.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні особливостей особистісно-орієнтованого підходу до школярів у сучасній педагогіці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

Розділ 1. Поняття про особистісно-орієнтовану педагогіку та її основні категорії

Педагогіка, як, напевно, відомо багатьом, у перекладі з грецької мови означає "дітознавство", тобто виховання дітей, підготовка їх до життя в суспільстві. Як наука, що склалася, педагогіка займається розкриттям суті, цілей, завдань і закономірностей виховання, визначає зміст освіти і методику навчання. Педагогічні вчення з'явилися ще в Стародавній Греції і були складовою частиною філософських систем. У певному значенні педагогіка і тепер продовжує залишатися частиною філософії, вирішуючи одну з найважливіших проблем – проблему людини.

Педагогічна діяльність більшою чи меншою мірою властива всім людям взагалі. Виховують і учать всякого роду премудростям не тільки батьки, вчителі і вузівські викладачі. Взаємодії начальника і підлеглих, колег по будь-якому роду діяльності, взаємодії людей у випадковій групі, – наприклад, у черзі або в переповненому автобусі, – також несуть в собі відбиток якогось процесу виховання і навчання. Через цю причину, – та й за багатьма іншими теж, – професійна педагогічна діяльність вчителів, вихователів, викладачів часто стає об'єктом некомпетентної критики, руйнівного втручання, а то й просто огульного заперечення [7, 48].

У цьому й полягає головне "нещастя" педагогіки як наукової теорії і професійної діяльності фахівців. Судіть самі: наукові педагогічні поняття теорії виховання і навчання – особистість, колектив, процес сприйняття і засвоєння учбового матеріалу і багато інших – знайомі практично всім, і всі абсолютно упевнено в тому, що знають їх дійсне значення, суть і зміст. У цьому ж полягає і підступність педагогіки, особливо для тих, хто вчиться в педагогічних вузах; не приділяється належної уваги проникненню в суть цих понять, у запам'ятовування їх визначень. У таких випадках студент дуже блідо виглядає на іспиті, плутаючи поняття особистість і індивідуальність, не вміючи пояснити, чим відрізняється: колектив його студентської групи від групи людей, що їдуть в одному вагоні метро до кінцевої зупинки.

Але іспити проходять, молодий фахівець приступає до своєї роботи, а професійно глибокого знання того, що він робить насправді з дітьми свого класу і з учбовим предметом своєї педагогічної спеціалізації, немає. У бесідах з деякими вчителями ясно проступає їх педагогічна некомпетентність, незнання саме того, що, здавалося б, було відомо ще до вступу до інституту: що є виховання, як відбувається формування особистості дитини, що є освіта, культура, поведінка. Вірніше, багато вчителів мають саме такій, довузівський рівень уявлень про ці поняття, нібито їх не вчили в інститутах зовсім.

Але не тільки сам молодий фахівець у цьому винен. Сама педагогіка як теорія, як діяльність вчителів у школі, як, нарешті, учбова дисципліна в педагогічних вузах немало сприяла тому, щоб стати одним з найбільш скучних, нудних і вкрай нелюбимих предметів вищої освіти.

У численних підручниках з педагогіки визначення її