Таким чином, суть виховання, навчання і всього учбово-виховного процесу традиційної педагогіки полягає в насильницькому програмуванні особистості дитини.

Педагогічна теорія і практика потребують якісно нового підходу до визначення змісту і методів професійної підготовки у вузі.

Особистісно орієнтована педагогіка ґрунтується на гуманістичній спрямованості і психотерапевтичному характері діяльності педагога і має на меті вільний, творчий розвиток особистості людини.

Основним методологічним принципом особистісно орієнтованої педагогіки як зміст професійної підготовки в педагогічному вузі слід вважати діяльнісний підхід до вирішення питань засвоєння теорії і надбання практичних умінь і навичок, що можливо вирішити на спеціальним чином організованих заняттях.

Розділ 2. Особистість людини і її структура як початкова категорія особистісно-орієнтованої педагогіки

2.1. Поняття особистості

Прояснення деяких принципових положень, прийнятих на сьогодні в традиційній педагогіці, стосовно суті і змісту особистісно орієнтованості, крім всього іншого, означає ще й те, що такі поняття, як "особистість", "індивідуальність", "потреби", "поведінка" та ін. є суть життєдіяльності не тільки дорослої людини, але й дитини. Причому, основні закони, за якими розвивається і формується людина, є, по суті, одними і тими ж механізмами як у дитячому, так і в зрілому його періоді.

Початковим положенням є розуміння дитини як особистості принципово рівної за її визначенням з особистістю дорослої людини.

І разом з тим світ дитинства і все, пов'язане з ним, відрізняється від світу дорослої людини.

Слово "особистість" часто зустрічається в мові людей, далеких від професійної або сімейної педагогічної діяльності. Це слово – одне з тих багатьох понять педагогічної науки, які, як вже мовилося, буквально у всіх на вустах і начебто вникати в його дійсне значення вже не потрібно, оскільки будь-якій людині все "давним-давно відомо". Але професіонали повинні говорити на професійній мові, використовуючи терміни в тому їх вигляді і значенні, які на даний момент існують у науці.

Підсумовуючи визначення поняття "особистість", що існують в психолого-педагогічній літературі, можна дати йому наступне визначення: ОСОБИСТІСТЬ Є СТІЙКА СИСТЕМА ІНДИВІДУАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩИХ РИС ЛЮДИНИ.

Дане визначення, проте, потребує уточнення деяких понять, включених в нього.

Ключовим словом є соціальна значущість рис людини. Це має на увазі практично постійне включення людини в якісь співтовариства їй подібних, де ні вона сама, ні інші з її оточення не є абсолютно вільними один від одного. Бажаючи цього або не бажаючи, але людина впливає самою собою на інших людей, а вони, в свою чергу, роблять вплив на неї [7, 64].

Цей вплив може бути прямим, наприклад, у спілкуванні, де особистості, взаємодіючи між собою за допомогою слів, жестів, міміки, що виражає певні ідеї, думки, вказівки, прохання, пропозиції і т. д., а також їх якийсь емоційний стан. Вплив може бути опосередкованим, наприклад, через будь-який художній твір, газетну статтю, письмове розпорядження, правила, врешті-решт, просто за допомогою усних розповідей людей про якісь вчинки або дії незнайомої Вам людини.

Разом з тим, визначення "соціально значущі риси людини" треба розуміти ще і як певну залежність особистості від суспільства в цілому. Іншими словами, будь-яка людина є продукт свого суспільства, і в ній у тій чи іншій мірі відображаються принципові основні якості і властивості даного суспільства.

Далі представляється необхідним поговорити про індивідуальні риси людини. Тут потрібно визначити поняття "Індивід" і "індивідуальність".

ІНДИВІД – ЛЮДИНА ЯК ОДИНИЧНА ПРИРОДНА ІСТОТА, ПРЕДСТАВНИК HOMO SAPIENS, ПРОДУКТ ФІЛОГЕНІЧНОГО І ОНТОГЕНІЧНОГО РОЗВИТКУ, ЄДНОСТІ ВРОДЖЕНОГО І НАБУТОГО" [27].

(Філогенез – процес виникнення і розвитку психіки і поведінки людини, а також еволюція її свідомості. Онтогенез – формування основних структур психіки індивіда протягом її дитинства.)

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – ЛЮДИНА, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ З БОКУ СВОЇХ СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩИХ ВІДМІННОСТЕЙ ВІД ІНШИХ ЛЮДЕЙ; СВОЄРІДНІСТЬ ПСИХІКИ І ОСОБИСТОСТІ ІНДИВІДА, ЇЇ НЕПОВТОРНІСТЬ [27].

Коментуючи ці визначення, важливо зрозуміти, що, по суті, індивідуальність є те, що відрізняє одну людину (індивіда) від іншої, а також те, що у формуванні індивідуальності беруть активну участь генетичні програми і соціальні.

Таким чином, в наявності діалектичний зв'язок, який спрощено можна виразити так: особисте, індивідуальне може бути соціально значущим у більшій або меншій мірі. І навпаки – соціальне як якесь суспільне явище накладає свій відбиток на особисте, індивідуальне.

На перший погляд поняття "індивідуальність" і "особистість" ідентичні. Насправді ж, хоча вони і взаємопов'язані, по суті своїй виражають різні речі. Особистість є вираз ЗМІСТУ і ЯКОСТІ людини, а індивідуальність – ФОРМИ, ВЛАСТИВОСТЕЙ і СПОСОБІВ вияву цього змісту. Іншими словами, поняття "особистість" відповідає на питання "ЩО робить людина?", тоді як поняття "індивідуальність" ближче до відповіді на питання "ЯК робить?".

2.2. Структура особистості

У педагогічній науці, рівно як і в інших науках про людину, існують різні підходи і принципи до структуризації особистості людини. Не відкидаючи жодної з них, слід, проте, звернути увагу три з них, що мають важливе і принципове значення саме під кутом зору особистісно орієнтованої педагогіки.

Відомий психолог і психотерапевт, доктор медичних наук, професор, член Міжнародної академії інформатизації Олексій Львович Гройсман визначає структуру особистості людини як якусь систему, що складається з чотирьох взаємопов'язаних між собою підсистем: соціальної, соціально-біологічної, біосоціальної і біологічної [23].

Основні висновки з цієї проблеми можуть звучати так:

1. Особистість як стійку систему індивідуальних соціально значущих рис людини можна розглядати як сукупність природжених якостей і властивостей, набутих в результаті спілкування і спільної діяльності в суспільстві.

2. Поділ особистості на чотири підсистеми, що діють у реальному житті як єдине ціле, дозволяє