знову безпосередньо про педагогічну діяльність. У сім'ї або в школі до дитини часто звертаються, апелюючи до її свідомості, при цьому часто кажучи буквально наступне: "Я з тобою говорю як дорослий з дорослим, і ти повинен це усвідомлювати". Або: "Оціни свою поведінку як доросла людина", при цьому міміка, поза, інтонації дорослої людини говорять якраз про зворотне: вчителю і в голову не приходить сприймати цю дитину як рівного собі партнера по спілкуванню. Результати подібних закликів не досягають мети: у відповідь на них Дорослий у дитині "мовчить" і учень спілкується із старшими, будучи в стані Дитини, сприймаючи і реагуючи відповідним чином. Тут і вперте мовчання, і сльози, і запальність – тобто сильно емоційно забарвлені дії, перешкоджаючі об'єктивній оцінці того, що відбувається.
Міміка, поза, інтонації і т.п. – елементи техніки поведінки в спілкуванні. Що ж, цією технікою можна оволодіти. Але набагато частіше невдачі подібних закликів до Дорослого в дитині полягають не в "технічних" помилках старших, а в їх педагогічних поглядах і переконаннях. Вимовляючи "як дорослий з дорослим" батьки і вчителі в якийсь момент швидше за все залишаються в стані Батька, тобто вони як би "над" дитиною, порушуючи при цьому справжню рівність між станами Дорослого в них обох. Звідси і повчальний тон, і відтінок переваги, і багато що інше, що не дозволяє Дорослому в дитині відгукнутися на заклик рівного йому партнера поговорити разом, поміркувати спільно, подумати і дійти якогось рішення, що влаштовує обидві сторони.
Необхідне вироблення такої світоглядної позиції в свідомості вчителя або батька, яка дійсно сприймала б дитину як самостійну особистість, що вимагає шанобливого і рівного до себе ставлення. Тоді питання техніки спілкування з дітьми зможуть вирішуватися набагато легше й швидше.
Дитина – цей стан перш за все необхідно розуміти як найбільш схильний до будь-якого творчого процесу. З цієї точки зору даний стан нашого Я є джерело фантазії, яскравої уяви, спонтанності, інтуїції, відкритості до радості і багато чого іншого, що, на жаль, втрачається більшістю з нас, коли ми дорослішаємо. Проте Дитина існує у всіх людях, незалежно від їх віку, так само як і інші стани Я – Батько і Дорослий [9].
До опису стану Дитини можна додати ще одне визначення – незрілість. Детально коментувати це визначення ми не будемо, але все-таки подумаємо про те, чи не витікають саме з незрілості такі негативні якості і властивості частіше властиві дитячому віку: примхливість, необачність у вчинках, слабкість самоконтролю і др.? Швидше за все, так, але це не означає, що й біологічно зрілі дорослі люди не проявляють іноді подібних властивостей у своїй поведінці.
Прояви стану Дитини в людині можуть відбуватися двома шляхами. Перший шлях – це природна дитина. Людина органічна і природна у своїй поведінці, і вона складає єдине ціле з її внутрішнім станом. В цілому це наближається до тих позитивних сторін даного стану Я, про яке мовилося раніше: відкритий для спілкування, доброзичливий, довірливий, готовий до дій, що обіцяють задоволення, радість і т.п. Може бути і прямо протилежний цьому варіант природного стану Дитини: смуток, мовчазність, недовірливість, бунт та ін., проте, – оскільки мовиться не про дитячий вік, де такі настрої все-таки зустрічаються у дітей рідше, ніж радісно-збуджені, – це теж буде проявом органічного і тому природного стану людини в якийсь момент.
Другий шлях – Дитина, що пристосувалася. Тут вона змінює свою поведінку під впливом Батька і всі здійснювані нею дії є не результатом її спонтанності й органічності, а своєрідною відповіддю на очікування або вимоги Батька в ній.
Якщо це відбувається в людині без прямого впливу ззовні, то тоді це можна розглядати як варіант самопрограмування особистості за канонами й еталонами світогляду Батька. Суперечності поступово усуваються, оскільки відбувається адаптація самого себе до вимог до самого себе. Це можна певною мірою віднести до процесу самовиховання.
Якщо ж подібна поведінка є результатом дії, впливу, вимоги ззовні (батько, вчитель, начальник), то вона може бути чисто зовнішньою, зберігаючи внутрішні суперечності й опори. Виникає і розвивається протиборство, небезпечне тим, що зі сторони може скластися брехливе враження повної слухняності і підкорення, а всередині, особливо в чуттєвій сфері особистості накопичуватися негативні емоції, що загрожують вилитися у вигляді спалаху гніву, бунту, істерики і т.п. Саме у цей момент "бунтуюча" Дитина з тієї, що пристосувалася, перетворюється на природну [7, 90].
Втім, у реальному житті ці закономірності діють і виявляються в незліченних варіантах і модифікаціях, оскільки залежать від багатьох чинників, які неможливо враховувати, коли йдеться про найбільш загальні закони взаємодії трьох станів особистісного Я людини.
Розглянемо схему, в якій відбита якась залежність або приналежність трьох станів Я до трьох інстанцій, структури особистості згідно Фрейду.
Рис. 3
Цю схему слід розуміти так: хоча Е. Берн, виділяючи стани Батька, Дорослого і Дитини, говорить про те, що всі вони одночасно існують саме в інстанції Я, проте, кожен з них все-таки має певне тяжіння до інших інстанцій.
Так, Батько через специфіку даного стану завжди прагне до якогось ідеалу. Тому в наявності його певна приналежність до Над-Я (Я-ідеалу)
Дорослий має пряме відношення до інстанції Я хоч би з погляду контролю за самим собою і прагнення до об'єктивного сприйняття навколишнього світу. Дитина має тенденцію зближення з ВОНО, оскільки прояв цього стану в поведінці людини, крім всього іншого, пов'язаний з інстинктивними,