3.2. Принципи особистісно-орієнтованої педагогіки

Тепер, ґрунтуючись на такому розумінні спрямованості особистісно орієнтованої педагогіки, можна поговорити детальніше про її принципи в якості основоположних моментів, на які слід опиратися при виконанні поставлених завдань.

Всі люди різні. Кожна людина – особистість, якась система значущих рис як для самої себе, так і для суспільства, в якому вона живе і з яким взаємодіє. При цьому людина розвивається, тобто набуває якихось знань, формується певний досвід, формулюються переконання. Проте знання самі по собі не спрацьовують, також як і окремо взятий досвід якоїсь діяльності і відповідних переживань, оскільки він може мати вузький сенс і лише суто конкретну область застосування. Звідси й переконання, що склалися на основі даного досвіду, як підсумок практичної діяльності можуть бути неповними, обмеженими, відірваними від реальності. Те, що дійсно спрацьовує в результаті життєдіяльності, так це ставлення до знань, досвіду і переконань, обумовлене специфікою індивідуального сприйняття всього того, що відбулося.

Тоді, кажучи узагальнено, людина гордиться своїми досягненнями, горює про невдачі або якось по-іншому реагує на те, що з нею відбулося. Оцінка подій складається з власного розуміння хорошого і поганого, де важлива роль належить оцінкам інших людей. Будучи істотою соціальною, людина дуже уважно прислухається до думок інших і постійно порівнює їх реакції зі своїми власними. Але ж усі люди різні... У кожного своє життя зі своїми особливостями, своїм досвідом, своїми відчуттями. Звичайно, є загальноприйняті етичні засади, моральні і суспільні норми, які певною мірою регулюють і визначають оцінні думки про результати життєдіяльності, але часто в реальній практиці життя навіть з ними відбуваються різні видозміни, викликані застарілими концепціями, на яких ці норми засновані, різницею їх трактування, нерозумінням або тимчасовою невідповідністю. Але разом з тим багато хто з нас готовий прийняти думку інших як єдино правильну, як істину в останній інстанції, вимушений, не погоджуючись з нею і додаючи самому собі сумних переживань, якщо ця істина не відповідає власному оцінному усвідомленню [7, 295].

Найголовніші питання задаються не людям, а самому собі, але відповіді на них слід шукати разом.

Або:

Май свою Думку, але враховуй і думки інших.

Або:

Живи своєю головою, але дій відповідно до інтересів усіх.

Ці основоположні ідеї гідного існування серед людей, виражені в дещо афористичній формі, розкривають головну думку про психотерапевтичну згоду з самим собою і з іншими людьми. Зрозуміти їх нескладно, але запровадити в життя... Дуже складно думати і діяти поза звичним стереотипом, тому практичні заняття по особистісно орієнтованій педагогіці і покликані, завдяки особливим вправам і іграм, допомогти Людині здійснити прийняття певних психологічних установок і органічно діяти згодне їм. Тоді змінена внутрішня поведінка проведе природну зміну поведінкового репертуару безсловесних і словесних дій, що поза сумнівом повернеться назад у свідомість позитивними емоційними відчуттями.

Кожна особистість унікальна і неповторювана.

На перший погляд дане положення всього лише повторює попереднє, але це не так. Швидше воно є логічним продовженням першого і передмовою до наступного.

Дійсно, немає в світі людей, що абсолютно однаково думають, відчувають, діють, оскільки навіть при зовнішній схожості їх поведінки люди все одно неповторювані в своїх сприйняттях і висновках щодо всього того, що їх оточує [7, ].

Від того, як, на основі яких критеріїв людина спілкується з самою собою, залежить її поведінка в спілкуванні з іншими людьми. Погодьтеся, що такі поширені зовнішні стани людини при взаємодії з іншими, як самовдоволення, похваляння, збитковість, приниженість та інші, є перш за все прояв ставлення людини до самої себе. Назвемо цей канал "самоцінність". Дане поняття позначає емоційно-когнітивне ставлення до себе.

Самоцінність вимірюється своїм рівнем, і він, згідно відчуттям людини, може бути високим або низьким.

Для стабільного рівня високої самоцінності важливі відчуття і спогади дитинства – любов батьків, близьких, рівне позитивно забарвлене емоційне спілкування з ними, відсутність переважних особистість впливів і багато що інше. Якщо ж усе це з якихось причин відсутнє в дитинстві, то і в зрілому віці ще не пізно щось підправити.

У США, наприклад, створили тип людини-копії, і американські учені заявляють про те, що "по країні гуляють декілька типів людей". Засоби масової інформації, сильний вплив Голівуду і реклама навколо нього примусили багатьох причісуватися, одягатися як їх кінокумири, спортивні ідоли, користуватися тими ж засобами гігієни, косметики, споживати ті ж продукти харчування, і нарешті, також реагувати на події довкола них, тобто поводитися відносно до всього адекватно інформації з інтерв'ю, висловів розрекламованих осіб. Але власна індивідуальність все одно залишалася, і тому у багатьох "копій" розвивалися внутрішні конфлікти, породжені несвідомим опором нав'язуваному образу [7, ].

У СРСР в минулі роки було наявним прагнення до встановлення однієї-єдиної копії, в той час, як індивідуальність, що виходить за рамки її, всіляко нівелювалася, а то й каралася. Але завжди і в будь-якій країні були і є люди, які здатні грамотно розміркувати про те, що відбувається в їх суспільстві, яким чином це робить вплив на них самих, що і як потрібно зробити, щоб не втратити свою неповторність.

Кожна людина прекрасна в своєму особистісному потенціалі.

Дане твердження не потребує особливого прояснення його сенсу, оскільки воно абсолютно вірне з позицій гуманізму. Але інша справа прийняти це твердження, зробити його своїм і визначити конкретні шляхи