Морально-педагогічна норма полегшує вчителеві осмислення ситуації, вибору потрібного рішення, усуває зайві пошуки і дискусії у випадках, коли необхідно діяти швидко, дає впевненість вчителеві в правильності зробленого ним вибору. Дотримання морально-педагогічної норми сприймається вчителем як дотримання досвіду і думки професійної групи, суспільства. Регулюючи поведінку вчителя в учбово-виховному процесі, етично-педагогічна норма є одночасно і засобом соціального управління його поведінкою в інтересах педагогічної справи. Ось чому у виробленні такої моралі зацікавлене передусім суспільство.

Етично-педагогічна норма виконує і чисто педагогічні функції, сприяючи створенню умов, сприятливих для протікання учбового процесу, служить поліпшенню його організації, спонукає вчителя до певних дій і застерігає від вчинків, що руйнівно впливають на рішення професійних задач. Етично-педагогічна норма є також засобом виховання особистості вчителя. Певною мірою вона направляє вибір вчителем методів і засобів впливу на учнів. Дотримання етично-педагогічної норми долучає всіх учасників педагогічного процесу до пануючої системи моралі, включає їх в цю систему у головному вигляді своєї діяльності – в процесі праці – і підіймає авторитет вчителя.

Різноманіття функцій норм педагогічної моралі показує велику практичну її значущість і важливість теоретичної розробки її проблем. Оскільки педагогічна мораль представляється сукупністю норм, необхідно розглянути і деякі особливості процесу утворення, педагогічної моралі як системи [12, 52]

1.2. Критерії педагогічної моралі

Педагогічна мораль є певною духовною реальністю, що володіє відносною самостійністю, автономністю, специфічністю функцій. Педагогічна мораль сама стає об'єктом осмислення, обґрунтування, вивчення, аналізу і засвоєння – силою, що впливає на поведінку людей: вона направляє поведінку вчителя, відбивається на поведінці учнів, а через школу, в кінцевому результаті, впливає і на суспільство. Ця суспільна роль педагогічної моралі приводить до необхідності поставити питання і про істинність і справедливість цих норм.

1.2.1. Необхідність критерію педагогічної моралі

Досвід показує, що засвоєння і прийняття вчителем існуючих норм педагогічної моралі все ж не гарантує його етично-педагогічної поведінки. Розглянемо це на прикладах. Повідомляючи щоденниковим записом про недисциплінованість учня, вчитель вимагає від батьків «вжити заходів» до учня, хоч добре знає, що такою «мірою» може бути навіть фізичне покарання. Свої дії він виправдовує тим, що повинен працювати в контакті з батьками, що це його педагогічний борг. Інший приклад. Класний керівник рекомендує вчителеві-предметнику замість двійки, цілком заслуженої його учнем, поставити трійку. При цьому він чинить на вчителя моральний тиск: двійки тягнуть школу назад, колективу буде соромно потрапити в розряд відстаючих [12, 54].

З наведених прикладів можна побачити, що моральні міркування можуть бути використані як виправдання навіть педагогічно аморальних вчинків. А це означає, що сама по собі моральна вимога ще не може бути критерієм моральності. Тут важлива не вимога моралі сама по собі, а її правильне застосування. Питання ускладнюється ще і тим, що одночасно можуть існувати суперечливі норми. Вчителеві мимоволі доводиться вибирати істинну і справедливу в даній ситуації. Щоб уникнути суб'єктивізму, свавілля необхідний якийсь об'єктивний критерій моральності, який давав би можливість відрізняти істинно етично-педагогічну поведінку від уявної.

Питання про критерії моральності допомагає вчителеві розкрити одну з найважливіших сутнісних сторін педагогічної моралі, яка в минулому різними мислителями вирішувалася по-різному. Так, одні дослідники і мислителі мірилом справедливості і добра вважали користь, успіх, особисте задоволення, коректоване розумом. Інші – виведені ними самими етичні закони, які є, ніби, абсолютними, вічними. Релігійна етика стверджувала, що критерієм істинності є вірність релігійним приписам, служіння богу і церкві. Були дослідники, які критерієм блага вважали схвалення і визнання суспільства, в якому вони живуть. Деякі вчені вважали, що критерієм добра і істинності є внутрішня свобода особистості, поведінка, відповідна кращому її самовираженню [12, 54].

Всі названі критерії – суб'єктивні, вони лежать в сфері людської свідомості і залишають можливість повного свавілля в оцінці будь-якого вчинку, будь-якої етичної вимоги.

1.3. Педагогічна мораль як нормативна система

Педагогічна мораль є система змістовних нормативних думок, що виражають певні вимоги до поведінки вчителя. Але перш ніж розглядати її з боку конкретного змісту, потрібно звернути увагу на сферу етично-педагогічних узагальнень, система яких і складе цю мораль.

1.3.1. Основні форми етично-педагогічних вимог

Різноманітність морально-педагогічних вимог, що розрізнюються між собою по рівню узагальнень (від найбільш загальних до самих конкретних), для зручності можна розділити на такі групи: «принципи», «норми», «правила», «звичаї».

Для зручності користування термінами уточнимо зміст деяких з них. Педагогічна мораль – використовується для позначення системи норм професійної моралі вчителя; етично-педагогічна свідомість – для позначення понять широкого змісту, що включає і етичні почуття, і систему оцінних думок, і теоретичне осмислення педагогічної моралі (педагогічну етику). Морально-педагогічна практика означає реальну поведінку вчителя, практику етично-педагогічних відносин, що розглядаються з точки зору їх вірності педагогічної моралі; етично-педагогічне відношення – вся система діяльності людей, що включає в себе вимоги моралі, а також – практичне втілення їх в життя, в повсякденну практику.

Принцип педагогічної моралі – найбільш загальна вимога, що виражає основний напрям поведінки вчителя по відношенню до того або іншого об'єкта. Такими об'єктами відносин є: суспільство, педагогічна праця, батьки учнів, учнівський колектив, учнів, колектив, педагогічний колектив, керівництво школи, а також – сам вчитель в значенні його відношення до самого себе.

В принципах педагогічної моралі