VI класу за короткий час отримав дві двійки по історії. Вчитель вирішив ще раз спитати його. І на цей раз учень відповідав незадовільно.
Ні на що ти не здатний, – говорить йому вчитель. – Не бачити тобі VII класу, як своїх вух.
У наведеному прикладі вчитель крім обурливої нетактовності допустив явну несправедливість. Він не звернув уваги на той важливий для педагога факт, що на цей раз учень відповів трохи краще, не підтримав і не укріпив його перших успіхів, не дав їм належної оцінки. Тактовний вчитель в цьому випадку звернувся б до такої оцінної думки:
На цей раз ти відповідав значно краще. Я переконаний, що якщо і далі так будеш старатися, то зможеш добре вчитися. Найближчим часом я тебе ще раз спитаю, тоді і виставлю тобі оцінку [9, 34].
Кожна незадовільна оцінка, яку ставить вчитель, повинна мобілізувати учнів на більш інтенсивну працю. Оцінна думка вчителя нерідко має більш важливе значення для майбутніх успіхів учнів, чим його бальна оцінка. У нетактовного вчителя навіть висока бальна відмітка може негативно вплинути на майбутні успіхи учнів.
У досвідчених вчителів довір'я до учнів є одним з самих важливих способів залучення їх до праці. Тактовний вчитель утримується навіть від натяків, що він не вірить в здатності кого-небудь з учнів. Робота без віри в її успіх стає важким тягарем для її виконавця. Повноцінною і ефективною вона бути не може. Як і всі інші якості, в учнів треба виховувати віру в свої сили і можливості. Віра в успіх – це вже половина виконаної роботи.
Досвідчені вчителі, щоб вселити або підтримати в окремих учнів віру в свої сили, вдаються до прийому умисного перебільшення їх перших успіхів.
Різними методами, непомітними для учнів, вони створюють таку ситуацію, в якій учні відчувають реальність своїх зусиль, переживають радість своїх успіхів. При цьому таким учням особисто або при всьому класі (в залежності від обставин) кажуть, що їх робота повністю самостійна, що вони можуть добре справитися з всіма своїми завданнями [9, 34].
Справедливість. На запитання, які риси вони більше усього цінять у своїх вчителів, учні частіше за все відповідають: справедливість.
Справедливому вчителеві учні можуть пробачити і деяку його офіційність, сухість і навіть грубість. А якщо справедливий вчитель ще і тактовний, веселий, привітний, то авторитет його в школі найбільш великий.
Репутація несправедливого може зміцнитися за вчителем не тільки тому, що він дійсно несправедливий, але і, тому, що у нього не вистачає педагогічного такту у відносинах з учнями, який передбачає таку форму поведінки, щоб у дітей і думок не виникло, що вчитель може бути несправедливим. Через обмежений жит-тєвий досвід і недостатню спостережливість учні іноді переоцінюють зовнішні і недооцінюють приховані якості дорослих, в тому числі і вчителів [9, 35].
Вчитель повинен бути не тільки справедливим по відношенню до учнів, але і уміти переконати їх в правильності своєї поведінки.
Коли вчитель виявляє особливу увагу до окремих учнів, вона повинна бути мотивована і зрозуміла для інших (поганий стан здоров'я, складні домашні умови, відставання в навчанні по шанобливих причинах). Несправедливими можуть здаватися учням ті вчителі, які вдаються до так званих перспективних бальних відміток (умисне завищення відміток з метою стимулювання учнів). Бальна відмітка ставиться виключно за знання. Маневрувати вчитель може тільки оцінною думкою, яка може різко розходитись з бальною відміткою. Оцінна думка – це оцінка старанності і відношення учня до навчання. Учень може допустити зайву помилку і отримати, припустимо, трійку. Якщо ж він в свою працю вклав багато старання, то оцінна думка буде значно вищою, ніж бальна відмітка. Якщо вчитель не відмітить старанності учня, то він виявить нетактовність по відношенню до нього.
Нетактовність вчителя може виявитися в непослідовності або непостійності вимог і оцінних думок. Про непослідовного вчителя учні не без підстав кажуть: «Він сам не знає, чого хоче», «Він вже забув, про що учора говорив», «Послухаємо, що він скаже завтра» і т. п. Непослідовність вчителя спочатку дивує учнів, потім роздратовує їх, виводить з рівноваги, і зрештою вони перестають його слухати і навіть роблять наперекір. Всяку непослідовність вчителя учні сприймають як безхарактерність, і це породжує у них зневажливе, а іноді і презирливе відношення до нього [9, 36].
Перевіряючи контрольні роботи, вчитель математики помітив, що один з посередніх учнів вирішив задачу майже так само, як самий кращий учень в класі. У вчителя виникла підозра, що перший учень списав задачу у другого. Своє припущення він висловив вголос, роздаючи зошити. Обидва учні якось невміло захищалися, і вчитель вже впевненіше повторив своє обвинувачення. Тоді перший учень в знак протесту порвав свою контрольну роботу. Вчитель наказав йому вийти з класу. Учень відмовився. Виник конфлікт, який закінчився тим, що учень вимушений був вибачитися перед вчителем. Через деякий час вчитель викликав цього учня до дошки. Поки вчитель ходив між партами, учень написав на дошці рішення однієї із задач, заданих додому. Подивившись на дошку, вчитель побачив якісь незвичні обчислення і під ними абсолютно правильна відповідь.
Ти що, підставив готову відповідь?
Ні, я вирішив задачу своїм способом.
Знаю я, який це твій спосіб, – іронічно відповів вчитель, але, придивившись уважно до рішення, пересвідчився, що воно дійсне раціональніше. Вчитель пригадав, що подібне рішення цього типу задач він зустрічав в якомусь методичному посібнику, – але не звернув тоді на це уваги.
Клас вичікував,