Етично-педагогічна свідомість особистості вчителя зазнає впливу прийнятих в суспільстві або в практиці даного колективу норм моральної поведінки. Індивідуальна свідомість зіставляє ці норми з існуючою системою організації педагогічного праці, її умовами в даному колективі, з існуючою оцінкою якості праці вчителя, стилем керівництва школою і іншими обставинами.

Більше того, індивідуальна свідомість вчителя не просто засвоює вироблену нормативну систему як певний етичний ідеал, а зіставляє її з реальною дійсністю, з практикою етичних відносин. Істотний вплив можуть зробити і вчинки окремих людей (людина дивиться в іншу людину, як в дзеркало).

Як етично мисляча істота вчитель не може не робити і своїх власних морально-педагогічних оцінок і узагальнень, виходячи з свого власного індивідуального досвіду. Ці узагальнення, в свою чергу, коректують зміст педагогічної моралі, що пропонується суспільною свідомістю.

Все це означає, що в морально-педагогічній свідомості вчителя ми бачимо сплав суспільного, групового і індивідуального компонентів. Цей процес формування педагогічної моралі протікає безперервно: мораль коректується, перетворюючись в своєму змісті. Індивідуальна свідомість, тобто духовний світ і відповідна йому поведінка даної особистості, поєднує в собі межі одиничного (окремого), особливого і загального. Саме така педагогічна мораль в свідомості окремої особи і є тим ідейним орієнтиром, який направляє поведінку вчителя в його професійній діяльності. [12, 173]

Перехід від педагогічної моралі як компонента суспільної свідомості до особистої свідомості в умовах розвитку сучасної школи не можна розглядати тільки як особисту справу кожного вчителя. Тут криється важлива задача професійної підготовки, що вимагає відповідної організації.

Велика роль теорії педагогічної моралі в процесі формування етичних переконань і потреб вчителя. Вона допомагає йому орієнтуватися в боротьбі різних етичних позицій, розкриває йому очі на характер інтересів, що стикаються при цьому, допомагає побачити істотне в тих аспектах моралі, де повсякденного «здорового глузду» недостатньо.

Особливо складна задача формування етичних потреб вчителя, мобілізуючих його свідомість, почуття і волю на дотримання вимог моралі вчительського обов'язку і совісті, честі і достоїнства, справедливості і добра. Виховання цих потреб передбачає спеціальну етичну підготовку самого вчителя, а також суспільної думки, що сприяє розвитку цих подробиць.

Процес оволодіння вчителем етичною культурою багатобічний і суперечливий. Він включає в себе дію об'єктивних і суб'єктивних чинників, а саме: єдність осмислення морально-педагогічних цінностей, вироблених суспільством, і узагальнення практичного досвіду вчителів і колективу, досвіду залучення їх у етично-педагогічній практиці; єдність процесів виховання, здійснюваних громадськими організаціями, педагогічними вузами, педагогічними колективами і самовиховання; вдосконалення умов педагогічної праці в напрямі його гуманізації.

Доцільність педагогічної моралі повинна володіти високою мірою переконливості, щоб мати для вчителя силу закону, бо моральні норми і є своєрідні закони етичного життя як вираження об'єктивних потреб педагогічного процесу. [12, 174]

Етично-педагогічне виховання вчителя не ізольоване від інших аспектів його підготовки і включає в себе виховання світоглядне, інтелектуальне, політичне, естетичне, професіонально-педагогічне і вимагає своєї спеціальної організації.

1.5.1. Перехід від переконання до вибору вчинку

Ми вже говорили, що функціонування морально-педагогічних знань, переконань і потреб необхідно включає в себе вибір вчителем конкретних форм поведінки і їх мотивацію. Етично-педагогічні знання, переконання і потреби не переходять автоматично в етично-педагогічну поведінку. Вони можуть взагалі не зробити на моральну практику вирішального впливу. Для окремої особи такий перехід є справою не простою, бо морально-педагогічні вимоги носять абстрактний, узагальнений характер, в той час як практика завжди конкретна, в чомусь неповторна, індивідуальна. Всякий раз виникає в чомусь нова проблема переходу від абстрактного і узагальненого положення до індивідуального конкретного вчинку.

Неповторність конкретної ситуації передбачає пошук творчого розв'язання питання. Необхідна ще одна перехідна форма існування педагогічної моралі, в якій індивідуальний конкретний випадок осмислювався б за допомогою моральних узагальнень. Такою формою є мотивація вчителем конкретної форми поведінки, в конкретній ситуації. Тут етично-педагогічні знання, переконання і потреби взаємодіють з даними аналізу конкретної ситуації, очікуваними соціальними і педагогічними наслідками, зіставляються з іншими даними і потребами особистості. Вчитель при цьому виступає творцем етичного рішення.

Морально-педагогічна мотивація є формою етично-педагогічного усвідомлення поведінки вчителя, бо у виборі і обґрунтуванні ним певної форми поведінки регулюються різні інтереси. Мотивація означає приведення в дію знань, переконань і моральних потреб, що включають роботу пам'яті, етичного мислення, уяви.

Але моральний вчинок існує не в чистому вигляді. У професійній діяльності вчителя він, звичайно, – аспект цілого. Одночасно з моральною ситуацією може вирішуватися безліч інших педагогічних задач, пов'язаних з організацією учбового процесу. Моральна мотивація – не разовий акт, а – процес [12, 175].

Спочатку мотивація може бути попередньою – поверховою, інтуїтивною, але вона приводить до попереднього прийняття певного рішення. Вчитель як етична особистість відчуває потребу в правильному педагогічному і соціальному осмисленні вчинку – йому велить так поступати обов'язок. І він продовжує залучати нові міркування, мотивувати вчинок, навіть якщо він вже довершений, виправдовуючи його в своїх очах і перед іншими. Тут же діє і механізм совісті – вчитель повинен бути переконаний в правильності свого вчинку. Після здійснення вчинку продовжується аналіз його наслідків, які виявляють себе не відразу. Важливу роль при цьому грають чинники свідомості помилок або правильності вчинку, моральне задоволення або страждання від довершеного вчинку, почуття етичної упевненості і непогрішності або сумнівів і сорому.

Як бачимо, мотивація – дуже важливий момент функціонування педагогічної моралі. У ній проявляється своєрідно діюча свідомість вчителя. Тут найбільш яскраво виявляється діалектична природа етичної свідомості. По-перше, мотивація