Догматичне проходження застарілим нормам моралі не може бути виправдане внаслідок педагогічної і соціальної їх недоцільності.

Особливою формою вчинку вчителя, оптимально враховуючою умови ситуації і її соціальні і педагогічні наслідки, є педагогічний такт.

Розділ 2. Педагогічний такт як необхідна умова успішного спілкування між вчителем і учнями

Саме слово «такт» (від лати. taktus) вживається в значеннях «дотик», «форма людських взаємовідносин». Такт – необхідна умова успішного спілкування між людьми. Для тактовної людини характерне бажання поступати так, щоб приносити як можна більше добра і радості іншим людям. Тактовна людина у взаємовідносинах з іншими людьми обережна, уважна. Вона старається поводитися в колективі так, щоб ні необережним словом, ні легковажною поведінкою нікому не зіпсувати настрій.

Нетактовний вчитель як би спеціально підбирає недоречні жарти, грубі натяки, образливі слова і псує настрій своїм вихованцям. Учні не люблять таких вчителів, не користуються вони повагою і серед своїх колег. Нетактовний вчитель, як і взагалі нетактовна людина, не приваблює інших людей. А нерідко нетактовні люди бувають просто нестерпними. У колективі через таких людей виникають конфлікти, зайве напруження, нервозність [9, 16].

Використання загального такту в педагогіці, в навчанні і вихованні дітей, по суті, є педагогічним тактом. Тактовну людину, як відомо, характеризують такі риси її вдачі, як ввічливість, уміння зрозуміти іншу людину, привітність, уважність, кмітливість, повага до чужої думки, витримка, врівноваженість, почуття гумору. Ці риси особистості повинні бути і у тактовного педагога. До учнів треба звертатися так само ввічливо і з такою ж повагою, як і до дорослих, тільки ще більш уважно і дбайливо. Це треба особливо підкреслити, бо дехто вважає, що поводитися серед дорослих – це одне, а в кругу учнів – зовсім інша справа.

Є категорія вчителів, які у вчительській досить коректні, приємні люди, але, як тільки переступають поріг класу, відразу стають суворими, непривітними, недоступними. Навіть голос у них міняється, стає таким, буркотливим або верескливим. Все це, на їх думку, повинно впливати на дисципліну в класі. Такі викладачі помиляються. Вчитель, зрозуміло, повинен бути особливо підтягнутим, але триматися повинен природно, без зайвого напруження. Навіть від гри артиста, якщо він переграє, залишається неприємне враження.

Однак загальний такт, в життєвому розумінні цього слова, і педагогічний такт не одне і те ж. Не кожна вихована і культурна людина володіє педагогічним тактом. Педагогічний такт – це професійна якість вчителя, скажімо, як лікарська етика у медичних працівників. Він є складовою частиною педагогічної майстерності і набувається разом з педагогічною освітою і педагогічною практикою.

Повага до учнів, дбайливе відношення до їх людського достоїнства лежить в основі педагогічного такту. Педагогічний такт можна визначити як повагу до людської гідності дитини [9, 18].

Вчитель може, звичайно, підвищити голос на учня, навіть спалахнути, як виразився А. С. Макаренко, але дуже рідко і тільки по шанобливій причині. А педагоги часто кричать по звичці, без яких-небудь особливих причин на те. Це погана звичка, образлива для учнів, принижуюча достоїнство і самого вчителя.

Однозначного визначення, на якому зупинилися б всі педагоги, на жаль, запропонувати не можна. Одні педагоги вважають, що педагогічний такт – це природна здатність вчителя впливати на учнів; інші – що це складова частина загальної культури вчителя; треті – що це відмінне знання свого предмета і методики його викладу. Певна частка істини є в кожному з цих визначень педагогічного такту. Не викликає сумніву, що одним викладачам легше оволодіти педагогічним тактом, ніж іншим, але вважати, що це їх природжена якість, було б неправильно. Так само неправильно ототожнювати педагогічний такт із загаль-ною культурою поведінки вчителя або з його загальною і методичною освітою. Педа-го-гічний такт, звичайно, нерозривно пов'язаний зі всіма іншими якостями вчителя, але має і свою специфіку. Він правильно визначається як почуття (по-чут-тя доцільності, доцільності і т.д.) Таке визначення йде ще від К. Д. Ушинського, який вважав педагогічний такт, по суті, психологічним тактом. [9, 19]

Частіше за все педагогічний такт визначається як дотримання розумної міри у всій учбово-виховній роботі з учнями. Втрачається почуття міри – втрачається і педагогічний такт. Досвідчені педагоги іноді доходять до певної межі, але в крайності не впадають. Крайні заходи в педагогіці, як правило, завжди ведуть до порушення педагогічного такту. Дотримання міри при виборі способів впливу на учнів, безумовно, є одним з важливих умов педагогічного такту. Ось декілька прикладів з педагогічної практики.

Учневі, який невпевнено і не зовсім правильно відповідає біля дошки, вчитель задає ряд навідних питань. Перші питання допомагають учневі, підбадьорюють його, направляють думки в потрібне русло. Учень починає відповідати точніше і сміливіше. Наступні питання вже такого ефекту не дають, а останні навіть збивають учня, роздратовують його, роблять відповідь невпевненим і неточним. У цьому випадку нетактовність вчителя виявилася в тому, що він дуже часто вдавався до навідних питань.

Інший приклад. Вчитель пояснює новий матеріал. Учні уважно слухають. Відчувається, що тема їх зацікавила.