В. Сухомлинський наголошував, що невичерпним джерелом реалізації ідей розвиваючого навчання є широке залучення національної культури, особливо мистецтва. Слід використовувати його функції для передачі світоглядних цінностей людства, як універсальну мову людського спілкування, як засіб створення естетично-розвиваючого середовища.
Велику увагу педагог приділяв стимулюванню учнівського самопізнання, самовиховання, самонавчання. Він запропонував і обґрунтував ідею перетворення школярів із об'єкта на суб'єкт навчально-виховного процесу, проголосив ідею співробітництва, хоча і не вживав цього терміну. Йому належить розробка методів і прийомів, які сприяють самоутвердженню особистості в різних видах діяльності, її самореалізації у співробітництві з дорослими і ровесниками. Ці ідеї поглибили, розширили і збагатили теорію і практику розвиваючого навчання.
Педагог глибоко дослідив професію вчителя, її особливості, визначив умови його ефективної роботи, основними з яких є професійно-педагогічна спрямованість, теоретична підготовленість, загальна культура, усвідомлення важливості самоосвіти, систематичність, логічна послідовність, науковість.
Винятково важливу роль у професійній підготовці вчителя відіграють його ідейні і моральні якості, любов до дітей, терпимість і наполегливість, вимогливість і педагогічний такт. Цю проблему він розглядає у статтях «Краща учителька», «Майстерність», «Майбутні вчителі», «Моральне обличчя вчителя», «Високе покликання педагога». Василь Олександрович створює цілу педагогічну систему діяльності вчителя, яка ґрунтується на таких принципах:
Усією своєю педагогічною діяльністю вчений-педагог довів, що майстерність учителя у поєднанні з любов'ю до дітей, освіченістю, загальною і педагогічною культурою – запорука успіху навчально-виховного процесу. В. Сухомлинський притримувався думки, що педагогіка не лише наука, але й мистецтво, тобто висока майстерність, яка базується на теоретичних знаннях, на свідомому використанні об'єктивних закономірностей виховання.
Література