Моральне обличчя особистості залежить ще й від того, з яких джерел черпала людина свої радощі у роки дитинства. Якщо вони були бездумними, споживацькими, дитина виростає егоїстичною, глухою до людей. Дуже важливо, щоб вихованці зазнали найвищої радості – хвилюючих переживань, викликаних піклуванням про людину.

Морально-ціннісного досвіду дитина набуде і за умови, якщо вона навчиться правильно бачити добро і зло… Тут, вважає В.Сухомлинський, треба з великою обережністю вдаватися до слів про добро, не зловживати закликами до творення добра, – більше того, щоб високі істини про благородство, людяність, у які людство вклало так багато страждань, не перетворювались для дитини у заяложену фразу. «Бережіть дитину від доброчесного марнослів'я і солодких теревенів, – закликає Василь Олександрович, – хай добро живе у душі, у вчинках, а не на язиці. Серце болить, коли бачиш, як у багатьох школах вихователі необачно заохочують словесну доброту, пустопорожнє базікання про доброту. Замість того, щоб запалити у дитячому серці вогник людяності і доброти, який би, образно кажучи, освітлював зсередини дитяче серце, розгойдують молоточок дзвіночка, що багато дзвонить про доброту, а насправді доброго діла й немає. Підуть малюки до дідуся «у порядку шефства» принесуть відро води, нарубають дров – і задзеленькав дзвіночок: ось які ми хороші, добрі, людяні, ось як високо несемо ми людську честь...» [18. – Т.5. – С.12– 13].

Від того, як у дитинстві людина ставиться до билинки, пташеняти, залежить сердечність, душевність, чуйність її стосунків з батьком і матір'ю, братом і сестрою, другом. Якщо семилітня дитина не пережила горя, коли побачила пташку з перебитим крилом, то доводити їй у 16 років, що ламати дерева і руйнувати гнізда – зло, така ж марна справа, як говорити про кохання 70-річному дідусеві, котрий ніколи і нікого у своєму житті не кохав. З цього приводу В.Сухомлинський писав: «До вступу в зрілий вік кожна людина мусить викохати, випестити, виплекати своє дерево людяності, щоб перші кроки самостійного життя збіглися з цвітінням квітів, з дозріванням плодів на цьому дереві. Хай же зерно людяності проросте й дасть живучі пагони ще у дитинстві; животворними соками землі і яскравим сонячним промінням для цих пагонів є турбота про людину. Добрі почуття потрібні не для того, щоб людина милувалася власною добротою, а щоб була доброю до людей. Ми вважаємо одним із найголовніших завдань своєї виховної роботи те, щоб кожна дитина любила, берегла, плекала життя, щастя, спокій інших людей» [18 – Т.5. – С.18].

Отже, діяльна турбота про життя, щастя, спокій іншої людини – основа душевної краси. Справжнє піклування вихователя про долю дитини починається тоді, коли йому вдається домогтися, щоб вона поділилася часточкою своїх духовних сил з іншою людиною, щоб найвищим щастям для неї була турбота про щастя іншої людини, щоб уміла керувати своїми діями, вчинками, поведінкою, намірами. Моральною особистістю, Людиною вона стане тоді, коли в її душі назавжди оселяться лагідність, чуйність, душевність, сердечність.

1.2. Естетична освіта

На сучасному етапі розбудови національної освіти України найсуттєвішими є питання, пов'язані з визначенням методологічних орієнтирів, стратегічного курсу, педагогічних принципів організації навчання і виховання молоді. Залежно від змісту і характеру вирішення цих питань відкривається простір для практичних дій, спрямованих на використання важливих засобів впливу на свідомість і діяльність формуючої особистості. У таких умовах великого значення набувають педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського, які знайшли практичну апробацію, підтвердивши свою життєздатність і ефективність. У своїх науково-дослідних розвідках видатний український педагог прагнув створити достатні умови для повноцінного розвитку особистості, розкриття її можливостей і творчих здібностей.[5, – С. 16-17].

Визначаючи основні напрямки освітянської політики, сучасна педагогічна наука і шкільна практика спираються на погляди В. О. Сухомлинського щодо ролі естетичного досвіду в залученні учнів до світу істини, добра і краси. Саме краса, на думку педагога, здатна відкривати перед людиною навколишній світ. Саме тому однією з суттєвих закономірностей виховання є ствердження високих людських якостей за допомогою краси шляхом сприйняття і примноження естетичних цінностей у навколишній дійсності.

Педагогічний досвід видатного педагога сприяє теоретичному обґрунтуванню концепції естетичної освіти учнівської молоді в умовах відродження української національної школи. Вихідними позиціями при цьому є прагнення стверджувати естетичний потенціал передусім самої людини. Саме тому увага сучасних педагогів-дослідників звернена на проблеми, пов'язані з розкриттям найважливіших аспектів естетичної культури особистості. В. О. Сухомлинський підкреслював, що школа покликана створити необхідні умови для усвідомлення людиною своїх можливостей, набуття досвіду саморегуляції поведінки, виявлення активного ставлення до навколишньої дійсності. У зв'язку з цим пріоритетними є питання формування у молоді естетичного ставлення до найважливіших проявів спілкування. [5, – С. 16-17]

Естетичне ставлення є особливим видом духовно-практичного зв'язку з навколишньою дійсністю. Сприймаючи і оцінюючи предмети і явища як прекрасні, піднесені, учні тим самим акцентують увагу не лише на прагматичних проявах, але й естетичних закономірностях і функціях життя людини.

В системі естетичної освіти молоді можна виділити декілька напрямків залучення учнів