Вихователі школи-інтернату цілком поділяють думки великого педагога про те, що одним із важливих правил морального виховання є пробудження «в юному серці бажання стати кращим» [18, – Т. 4 – С.553], і що «добро, яке ми утверджуємо в юному серці у школі, мусить бути непримиренним і нетерпимим до зла» [18, – Т.4. – С. 556].

Твори В.Сухомлинського з питань моралі широко використовуються у Вовковинецькій школі-інтернаті. Зокрема, тут є стенд фольклорних матеріалів про Добро та Зло, експонати якого систематично поповнюються.

З'ясовуючи з учнями питання про добро і зло, вихователі виходять з настанов В.Сухомлинського: «Треба так впливати на свідомість і почуття вихованців, щоб вони переживали привабливість добра і нетерпимість до зла, щоб уже в ранньому дитинстві їх полонила моральна краса людської поведінки, щоб дитина сама прагнула до щастя бути морально красивою» [18, – Т.4. – С. 556].

Учні готують виставки малюнків, самі складають невеличкі казки, пишуть вірші. Все це широко використовується в процесі виховної роботи. Роздуми учнів над текстами Василя Олександровича змушують їх аналізувати не лише вчинки персонажів, а й свої, допомагають розібратися (з допомогою вихователя) в різних моральних ситуаціях. Так вихователі Вовковинецької школи-інтернату вивчають ступінь наявності в учнів моральних якостей (у вчинках, висловлюваннях, грі, громадській роботі), а також вивчають мотиви їхніх вчинків.

Моральне почуття пробуджується і поглиблюється лише тоді, коли благородство, високий сенс, велич ідеї, на основі якої виникає це почуття, пізнаються на власному досвіді.

Особливого значення великий педагог надавав формуванню в кожного учня почуття людської гідності – поваги до самого себе, вміння дорожити своєю особистою честю, своїм ім'ям; формуванню чутливості до оцінки власної поведінки, власного духовного сипу, постійного прагнення до моральної досконалості. [17, – С. 38-39]

В усвідомленні власного обов'язку кожним В. Сухомлинський вбачав тісний зв'язок етики як теорії моралі й етичної практики. Він зазначав, що ідея обов'язку ввійде в душу маленької людини і буде її ідеалом лише тоді, коли вона стане стилем мислення, людських стосунків у колективі, стилем праці, служіння суспільству Ідея ж добра стане орієнтиром життєвої практики, мірою вчинків лише тоді, коли змістом життя людини буде прагнення для добра й непримиренність до зла.

У моральному вихованні учнів педагоги шкіл-інтернатів виходять зі слів В.Сухомлинського про те, що «найглибший слід у душі свого вихованця залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, той, хто примусив маленьку людину задуматися над тим, для чого вона живе на світі» [18, – Т.4. – С. 542].

У виховній роботі школи важлива роль належить живому, переконливому слову педагога-вихователя. Про можливості слова у вихованні молодого покоління говорив В.Сухомлинський: «Слово – це найтонший різець, здатний торкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!» [18, – Т.5. – С.187].

Сьогодні педагоги прагнуть, щоб їхні учні пам'ятали слова видатного педагога: «Живи так, щоб твоя серцевина була здоровою, чистою і сильною. Бути справжньою людиною – це значить віддавати сили своєї душі в ім'я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожній людині, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишалося щось хороше від те6е,від твоєї душі»[18, – Т.2. – С.188].

Це висновок із сконцентрованого досвіду життя

Розділ 2. Системний підхід у педагогіці

В. О. Сухомлинського

Висока ефективність наукової і практичної діяльності В.Сухомлинського значною мірою залежить від використання системного підходу до організації творчої діяльності і узагальнення її результатів. Протягом багаторічного педагогічного експерименту за участю всього учительського колективу Павлиської середньої школи йому вдалося створити дійову виховну систему, науково обґрунтовану філософським осмисленням педагогічного процесу. Цим питанням він присвятив праці "Серце віддаю дітям", "Народження громадянина", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості", "Павлиська середня школа" та ін.

Досліджуючи умови ефективності виховної системи школи. В.Сухомлинський, по суті перший у педагогіці, довів. що педагогічне управління всебічним розвитком людини як особистості буде успішним лише за умови забезпечення взаємодії між його основними компонентами – розумовим. моральним, трудовим, естетичним і фізичним вихованням.

Дослідження складних процесуальних систем, що мають ієрархічний характер, ґрунтується на принципі структурно-функціонального аналізу. Він передбачає виділення в кожному компоненті системи основних підструктур, їх абстрактний аналіз і конкретну характеристику, а також визначення інтегративних якостей, що утворюються в результаті взаємодії названих підструктур. Ми обмежимося лише проблемами морального виховання, що займають центральне місце в системі управління розвитком особистості.

Реалізація принципу послідовного гуманізму. Мета всієї педагогічної діяльності В. Сухомлинського – виховання Людини, в яке він вкладав глибоко гуманний смисл, передусім готовність і здатність творити добро. Саме творення добра має лежати в основі ставлення дитини до навколишньою світу, до природи і людей, в основі взаємин "учитель – учень", стосунків в учнівському колективі та сім'ї. тобто бути не лише метою, а й засобом виховання. Видатний педагог розумів виховання не як боротьбу з вадами в поведінці дитини, а як опор) на позитивне в дитині. поступовий його розвиток. Важливо пробудити в дитини почуття людяності, поставити її