Гуманізм Василя Сухомлинського відрізняється винятковою послідовністю. Навіть тоді, коли його філософсько-педагогічні погляди не збігалися з офіційною ідеологією, він не відступав від зайнятої позиції, відстоював свої ідеї навіть під тягарем гострої критики. Гуманізм педагога ніколи не був декларативним, він реалізувався в його практичній діяльності Дбати про людину, вважав він, означає домагатися. щоб вона була щасливою. Кожна дитина має бути щасливою, і не колись, а вже сьогодні, в повсякденному житті. Це перше положення філософії дитячого щастя, розробленої видатним педагогом. У кожної дитини, стверджу вав він. с своя вершина, і батьки й вихователі повинні допомогти дитині її досягти. Конкретний шлях щастя – повсякденне пробудження дитячої радості. Йдеться про радість спілкування з природою й людьми, радість пізнання навколишнього світу, одухотвореної і цінною думкою праці, доброї справи, радість першого кохання тощо. І як найвище досягнення думки й дій педагога в цій сфері – школа радості.

Любов до дітей, яку він вважав найголовнішим у своєму житті, видатний педагог перетворив на життєві реалії. Він повсякчасно дбав. щоб життя та діяльність школярів ґрунтувалися на їхніх потребах, інтересах, нахилах, побажаннях, щоб діти мали можливість вибирати позицію, пінію поведінки, вчинок. Будь-які рекомендації, педагогічні технології навчання й виховання, навіть окремі форми, методи, прийоми, мають керуватися одинокі умовою – наскільки доцільно їх використання для життя й розвитку дітей. Так він робив сам, цього вимагав від своїх колег, рекомендував усім педагогам. Згадаймо хоча б його критичне ставлення до так званих відкритих уроків.

За В. Сухомлинським, процес виховання – це людинознавство. "Людина залишає себе в людині. В цьому людське безсмертя"; "Людина народжується не для того. щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується для того. щоб залишити після себе слід на землі, в думках, в серцях інших людей: "Найпрекрасніші і в той же час найщасливіші люди тї, хто прожив своє життя, турбуючись про щастя інших”. "Дорожи іменем, честю, гідністю своїх батьків": "Живи в світі думок, досягай ідеї, виховуй в собі власну позицію, переконання, погляди" – ці та багато інших його висловлювань збагатили скарбницю безсмертних афоризмів, які можна об'єднати під одною назвою: "Вчися бути Людиною".[14, – С. 16-24]

Послідовний і глибокий гуманізм, любов до людини, що йде від народного буття, народних мрій і сподівань, пронизує всю педагогічну спадщину В. Сухомлинського.

Патріотичне виховання. Формування нових суспільних відносин у нашій країні, розбудова української держави, піклування про її майбуття висувають на чільне місце проблему національного виховання. Без патріотизму національне виховання немислиме. Саме відданість рідній землі. любов до Батьківщини, рідного народу, його історії, мови, культури породжують національний менталітет, психологію та характер людини. А починається все, за В. Сухомлинським з природи, дитинства, піклування батьків. Він пише: "Світ дитини – це насамперед природа, яка оточує її в дитинстві, піклування матері і батька, казка, пісня. Спогади про цей світ накладаються на все наступне життя, надають емоційного забарвлення усім прагненням, помислам, поривам. Азбука патріотичного виховання полягає в тому. щоб утвердити в людській душі багате, яскраве, незабутнє дитинство, закарбувати в ньому образи рідної природи, які хвилювали б усе життя. У кожної людини повинен бути рідний куточок, який став би незабутнім спогадом про найдорожче, – без цього немає людини, немає її морально-емоційного і естетичною коріння, немає свіжого вітерця, який живить непогасне полум'я любові до Вітчизни" [18, – Т.1, с. 134].

За вмілого дотику наставників яскраві картини дитинства вже з ранніх років збуджують у вихованців думки, які снують від дитячого серця тисячі ниток до того великого й вічного, ім'я якому – народ. Педагог порівнює ці думки та почуття з ніжними й тонкими гілками віковічного дерева, а древо це -народ. Гілки тягнуться до сонця, щоб міцнішим був стовбур і глибше в землю йшли корені дерева. Людина – частинка народу, саме таке її призначення, і саме в такому розумінні вона возвеличується.

Для возвеличення людини, для оформлення патріотичних думок і почуттів, для визначення заповіті в любові до Вітчизни В. Сухомлинський звертається до “життя слова". Уроки "життя слова" ведуть до його джерел, у світ природи, краса якої пробуджує думки й почуття. Слово живить повноводу річку рідної мови, а мова – життя людського основа, – стверджує народна мудрість. Якщо людина – частинка народу, вона має бути вірною своєму народові, виявляти любов до рідної землі, землі, в якій покоїться прах її предків і з якої виростає зернистий колос. Педагог намагався виховувати в молоді і почуття причетності до свого народу, до його справ, прагнення своїм внеском збільшити його багатства. Людина в роки свого дитинства й отроцтва повинна пройти по рідній землі не як мандрівник, а як творець і дбайливий господар. Патріот виховується тоді. коли щось додає до багатств, створених попередніми поколіннями. На цьому тлі організовувалась виховна робота в Павлиській школі, де правилом було, щоб кожен школяр зорав свою ниву. виростив на ній свій колос, побачив сам себе у