Ідеал справжньої людини є основою програми, яку видатний педагог розробив і якою керувався. Про це говорять хоча б назви його творів: "Серце віддаю дітям". "Народження громадянина". "Людина неповторна". "Вірте в людину'', "Дума про людину", "Як виховати справжню людину", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" та багато інших. І знову-таки в усьому – послідовний гуманізм.

Виховання морального ідеалу пов'язане з усіма сферами життєдіяльності дитини – спілкуванням з природою і навколишнім світом, ставленням до Батьківщини. суспільства, навколишніх, із взаєминами з батьками, родичами, близькими, з розумінням проблем життя, кохання, сім'ї, з пізнавальною діяльністю й пов'язаним з нею ставленням до знань, школи, вчителів тощо.

Особливу увагу В. Сухомлинський приділяв вихованню високих моральних якостей і норм поведінки, які регулюють окремі вчинки й поведінку взагалі. Великого значення він надавав вихованню почуття гордості. бо без людської гордості немає яскраво вираженої особистості.

Виховати моральний ідеал можна, лише пробудивши в школярів прагнення його досягти. Така спонукальна діяльність вихователів по суті є однією з підвалин морального виховання. В Павлиській школі про це дбали повсякденно. Прикладом може слугувати хоча б вироблення кількома поколіннями учнів Законів дружби, які регулювали відносини між школярами, надто старшого віку. "Щоб моральний ідеал став реальністю, треба вчити людину правильно жити, правильно ставитись до людей і до самої себе. Учитель стає вихователем лише тоді, коли оволодіє найдієвішим інструментом виховання – наукою про моральність, етикою. Етика в школі – це "практична філософія виховання" [18, – Т. 3. с. 150].

У багатій різноаспектній педагогічній спадщині В. Сухомлинського можна знайти також інші складові морального виховання. Сам педагог надавав великого значення вихованню обов'язку й відповідальності, чутливості. чесності й правдивості. Ці елементи, на нашу думку, можуть бути підструктурами, підкреслюючи ієрархічність будови системи. Це підводить до висновку: взаємодіючи між собою, складові системи створюють нову інтегративну якість, що підвищує її ефективність. Такою якістю є виховання різнобічно розвиненої особистості, вірного сина свого народу, патріота, здатного зробити свідомий соціальний та моральний вибір. Він – творець, суб'єкт історичного процесу.

Розділ 3. Виховання особистості у творчості

В. О. Сухомлинського

Визначальною особливістю педагогічної теорії та практики В.Сухомлинського є багатогранність, всеосяжність і відносна завершеність їх структурно-змістових та функціональних параметрів. Це дає підстави розглядати все, створене ним, як педагогічну систему, що акумулювала в собі найкращі надбання минулого й сучасного у поєднанні з оригінальними ідеями та інноваційними технологіями вченого й втіленням їх у педагогічному процесі.

Систему В.Сухомлинського без перебільшення можна назвати універсальною щодо широти охоплення системотворчих феноменів та глибини й переконливості інтерпретації їх причинно-наслідкових зв'язків. Свідчення цього – ємність термінологічного апарату, що його застосовує й творить Сухомлинський, «конструюючи» свою педагогічну систему. [3, – С. 12-20]

Незважаючи на багатоаспектність педагогічних проблем, які є предметом уваги, глибокого, всебічного аналізу, найголовнішою, якій підпорядковані всі інші, є проблема виховання особистості. Серед основних принципів, які пронизують всю теорію і практику В.Сухомлинського як педагога, є принцип реалізації у вихованні особистості гуманістичної ідеї. Згідно з нею, найкращим, психологічно довершеним інструментом, який завжди спрацьовує, викликає відгук дитячої душі, бажання стати кращим, – це звернення педагога до серця й розуму дитини, а не намагання повчати, вказувати їй, розпоряджатися нею. За такої умови відбувається не лише вплив учителя на вихованця, а й поєднання їхніх прагнень, зусиль у спільну дію, виникає об'єднуючий мотив, який забезпечує гуманні стосунки вихователя і дитини, їх суб'єкт-суб'єктну взаємодію.

Гуманізм педагогічної системи Сухомлинського, його концепція виховання особистості ґрунтується на положенні про самоцінність людини, її праві на свободу і гідність як неповторної індивідуальності. Педагог висунув і розвинув концепцію відносної автономії конкретної особистості, її права на вибір, що базується на власній совісті.

Варто зазначити, що вже у самому доборі та інтерпретації понять, які описують духовний і передусім моральний світ особистості, виразно виявляється потужний заряд психологізму педагогічної системи Сухомлинського. Поняттю «совість» належить особливе місце. На думку Сухомлинського, совість є центральним утворенням у свідомості людини, яке становить стрижень її духовної суті, внутрішній механізм, що детермінує напрям її становлення як особистості, зокрема, моральності. Совість – причина, а водночас і наслідок тієї «внутрішньої роботи духу», що породжує такий реальний і дійовий вияв совісті як почуття провини та сорому. Ці почуття у їх розвиненій формі є, безумовно, суттєвим критерієм, показником сформованості у людини відповідальності за власну поведінку, вчинки – за всі наслідки того, що і як вона робить. [3, – С. 12-20]

Совість і почуття сорому – це своєрідні й надійні гаранти відповідальності та обов'язку, оскільки вони – як «голос внутрішнього Я» – невідступне спонукають людину до самоконтролю, мотивують потребу «судити свої вчинки та якості ніби від власного імені». У цьому вислові видатного педагога особливо виразно виступає його глибоке розуміння того, що розвиток та особистісне становлення дитини великою мірою зумовлюються ступенем її самоактивності, внутрішніми суб'єктними потенціями.

Ось чому одне з найважливіших і водночас найскладніших завдань вихователя полягає, на думку В.Сухомлинського, у тому, щоб допомогти дитині, аби у неї розвинулося внутрішнє бачення, так би мовити, себебачення, і на цій основі вже сприяти становленню рефлексивних здатностей.

Визначним чинником, що зумовлює високу педагогічну культуру та ефективність системи Сухомлинського, є те, що він не лише глибоко розумів роль феномена рефлексії у вихованні та самовихованні особистості, а й сам володів