Глибокий психологізм педагогічних ідей видатного педагога, бачення можливостей їх реального втілення, зокрема, у сфері виховання особистості дитини дають змогу збагнути, чому за несприятливих соціально-політичних умов, за монопольного панування тоталітарної комуністичної ідеології, що проникала у всі сфери суспільної діяльності, тим паче у сферу виховання підростаючих поколінь, він все-таки долав вузькі рамки дозволеного, що позначалося офіційними орієнтирами, обмеженнями та суворими заборонами, і збагачував не лише вітчизняну, а й світову педагогічну науку та практику новими, плодотворними ідеями, новітніми технологіями їх конкретного втілення.

Одним із зразків того, як учений, безумовно, вимушено віддаючи неминучу данину офіційній тоталітарній ідеології, водночас залишався вірним науковій істині, життєвій правді, є, на наш погляд, його праця «Формування комуністичних переконань молодого покоління». Незважаючи на окремі висловлювання, що стали виявом згаданої данини (як і сама назва праці), у ній знаходимо фундаментальну інтерпретацію таких феноменів, як залежність між інтелектуальним і моральним розвитком особистості, співвідношення світогляду і моральних переконань, роль досвіду у їх формуванні та ін. Оригінальним, психологічно обґрунтованим є визначення суті самого поняття «переконання», що містить такі основоположні моменти, як мотивація активності, суб'єктивного ставлення особистості до істини і психологічної готовності діяти відповідно до неї. [3, – С. 12-20]

Як і належить видатному педагогу-гуманісту, В.Сухомлинський надзвичайного значення у вихованні особистості надавав формуванню у дитини духовності, яка є мірилом її людської цінності, суспільної значущості.

В одній із значних (як за обсягом, так і за змістом) праць Сухомлинського – «Духовний світ школяра» – віднаходимо багатогранну, глибинну психологічну характеристику суті духовності людини.

Надаючи духовності виняткового значення у формуванні особистості, В.Сухомлинський розкриває своє розуміння цього феномена: «... ми включаємо в поняття «духовний світ», «духовне життя» такий смисл:

«Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності». Духовність – осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом. Таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчути власну – як і кожної іншої людини – неповторність, усвідомити відповідальність за все, що вона робить, зрозуміти, що життя – це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім'я перемоги добра на землі». [3, – С. 12-20]

Основою, канвою духовності В.Сухомлинський вважає моральність. Однак, моральна довершеність особистості не є наслідком якихось вузькоспеціальних моралізаторських впливів на дитину, а здобувається останньою у щоденній життєдіяльності, у творчій праці, завдяки усвідомленню суспільного, громадянського значення як самого процесу праці, взаємин, які складаються між її учасниками, так і наслідків праці.

Праця ж, мотиви якої не пов'язані з усвідомленням її суспільної та особистої значущості, духовного сенсу, знищує в людині людське, спустошує, спонукає волю до холодного розрахунку, провокує до підлих намірів і вчинків. З тієї ж причини знання, що розглядаються лише з точки зору їх практичного застосування у майбутньому, можуть спричинити появу у людини таких негативних рис, як егоїзм, цинізм, втрата сумління та пов'язану з цим безвідповідальність, прагнення до наживи, успіху будь-якою ціною. Неодухотворені гуманістичним сенсом знання та праця можуть послужити вправним, проте соціальне небезпечним інструментом, якими їх носій здатен заподіяти багато зла.

Як зазначав В.Сухомлинський, духовна довершеність людини – це домінування у неї моральної спрямованості вищих форм психічної діяльності,

ідейність її спонукань, думок, поглядів, інтересів, переконань. У се це детермінується змістом, сутністю, головною життєвою метою людини, її взаєминами з іншими людьми, тим, яку роль відіграє вона у житті колективу, суспільства. [3, – С. 12-20]

Духовністю сповнена вся творчість (саме творчість!) В.Сухомлинського; його наукові, публіцистичні праці, творення ним сотень, тисяч дитячих особистостей. Він – порадник дітей, молоді, їхніх батьків, людей різного віку – знайомих і незнайомих, близьких і далеких, громадян України і людей багатьох країн світу.

Пафосом духовності проникнуті щирі, довірливі розмови педагога з дітьми про красу природи, про квітку, що здатна радіти й плакати, про обов'язок берегти природу; про любов дітей до батьків, обов'язок спілкуватися з ними у старості, про світлу і всеперемагаючу материнську любов, про високий патріотичний обов'язок справжнього громадянина перед Матір'ю-Батьківщиною.

У творчості В.Сухомлинського знаходимо глибоке, всебічне висвітлення всіх складових духовності у їх нерозривній органічній єдності, внутрішньосистемних зв'язках та взаємозалежностях, завдяки чому людина спроможна стати й бути особистістю.

Надзвичайну цінність для поступу сучасної теорії і практики виховання, самовиховання та розвитку духовності особистості має науково обґрунтований В.Сухомлинським та багаторазово апробований ним у реальному виховному процесі віковий принцип: на кожному етапі психічного й соціального розвитку дитині притаманні специфічні актуальні можливості, здатності, певна сензитивність щодо оволодіння духовними цінностями. Водночас кожен віковий етап є підготовчою базою для наступного («зона найближчого розвитку»), який, у свою чергу, є розгортанням, поглибленням потенційних можливостей попереднього. Внаслідок цього поступово виникають нові соціально-психологічні утворення, які й забезпечують процес становлення духовності особистості на дедалі вищому кількісному та якісному рівнях. Однак, навіть на найвищому етапі соціалізації у її духовності можна відшукати ті специфічні відмінності, ознаки, за якими можна судити про те, яким було її духовне життя на попередніх вікових етапах. [3, – С. 12-20]

Отже, В.Сухомлинський розглядав вікову динаміку становлення духовності особистості як процес безперервний, органічно взаємопов'язаний, у якому причини й наслідки кількісних та якісних змін постійно міняються місцями. Проте, на будь-якому етапі становлення особистості дитини головним моментом розвитку її духовності має бути утвердження ідеалу добра у доступній їй активній, творчій життєдіяльності. «Наука і