Різновидами ігрової дискусії є «мозкова атака», «дискусія круглого столу», «метаплан».

Наступний вид — «метод ігрової ситуації». В основі його лежить проблемна ситуація. Вона активізує пізнавальний інтерес у школярів спрямовує розумову діяльність. Основне призначення цього методу — встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається; вміння аналізувати, робити висновки, приймати відповідне рішення у нестандартних ситуаціях.

Метод ігрової ситуації сприяє заохоченню учнів до захопливої діяльності на основі певної ситуації, ще розігрується. У зміст ситуації закладено необхідну суму знань, умінь навичок, якими повинні оволодіти учні. Ігрова ситуація сприяє посилення емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної роботи, знімає напругу, стомленість.

До ігрової ситуації входять так методи, як «аналіз конкретної ситуації», «інцидент», «розгляд ділової кореспонденції» тощо.

Метод «навчально-рольової (ділової) гри». Нині спостерігається певний інтерес до використання цього методу у шкільній практиці. Рольова гра дає можливість відтворити практично будь-яку ситуацію в «ролях». Це дозволяє краще зрозуміє психологію людей, стати на їхнє місце, з'ясувати, що ними рухало при прийнятті рішення.

Завдяки рольовій грі відбувається психологічна переорієнтація школярів. Кожний починає розуміти, ще він уже не просто учень, який відповідає перед учителем, а особа, яка має певні права й обов'язки та несе відповідальність у прийнятті рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю школярів, дозволяє швидше і краще засвоїти навчальний матеріал. Крім того, він сприяє професійній орієнтації учнів.

Метод «рольової гри» має так різновиди: «ігрове проектування» та «інсценізація».

Вибір ігрових методів навчання залежить від багатьох чинників: змісту навчального матеріалу, дидактичних цілей, функцій, рівня підготовки та віку учнів, педагогічної майстерності вчителя тощо. Однак, варто зазначити, що в чистому вигляді один метод використовують рідко. Здебільшого це відбувається за рахунок поєднання кількох методів, один із яких провідний.

1.3. Моделі структур дидактичної гри та ігрових стосунків

Структура дидактичної гри (інтелектуальної чи рухливої) має чітко визначені складові (модель 1). Всі вони об'єктивно взаємопов'язані, а головне — опосередковано зумовлюють поведінку учасників гри. Саме структурні компоненти гри акумулюють пізнавальний та виховний зміст у привабливому для дітей ігровому завданні.

Модель 1

Структура дидактичної гри

Зміст

Пізнавальний Виховний

Ігрові дії Ігрові правила

Стосунки дітей

Щоб виконати цікаве ігрове завдання, дитина вдається до інтелектуальних чи фізичних дій із закладеним у грі пізнавальним змістом, а відтак опановує його. Завдяки відповідним ігровим діям вона щоразу глибше вивчає та практично застосовує цей зміст.

Ігрові правила мають виховне спрямування, тобто виховний зміст: підказують дитині, як треба діяти задля успішного виконання ігрового завдання. Правила ставлять усіх гравців в однакові умови. Водночас кожній дитині притаманна власна індивідуальність, в кожної свій рівень розвитку. Саме тому хтось грає швидше й вдаліше, хтось — повільніше або й узагалі не досягає успіху. Отже, визначення ігрового завдання та правил гри спонукають дітей до певних стосунків одне з одним.

Педагоги знайомлять дитину з дидактичними іграми (з лото, доміно, шашками, шахами серсо, пінг-понгом та з багатьма іншими — модель 2)Тут важливо зацікавити її грою, і це зацікавлення підтримуватимуть або знижуватимуть інші діти, які беруть участь у грі або перебувають поряд.

Модель 2

Педагог | Дитина | Інші учасники

1. Зацікавлює грою | Зацікавлюється грою | Цікавиться(не цікавиться)

2. Зацікавлює ігровим завданням | Хоче виконувати ігрові завдання

3. Пояснює(показує) ігрові дії | Наслідує ігрові дії | Допомагає(заважає)

4. Подає правила(умови) гри | Приймає(не приймає, порушує)правила гри | Нагадує, вимагає, скаржиться на невиконання правил

5. Спостерігає гру дитини | Успішно виконує ігрові завдання | Радіє(не радіє) виграшу іншого

Насамперед слід цікаво роз'яснити ігрове завдання, щоб дитина захотіла виконувати його. Однолітки ж можуть підтримати або не підтримати гру. Треба також викликати в дитини інтерес до ігрових дій, щоб вона діяла охочіше. Інші діти спостерігатимуть чи коригуватимуть її дії.

Педагог має ще й дохідливе пояснити правила гри, щоб у дитини була значуща мотивація дотримуватися їх. Тут їй допомагатимуть або, навпаки, заважатимуть інші діти.

Педагог організує гру. її учасники прагнуть виконати ігрове завдання, а інші тішаться з успіхів однолітків або байдужі до них. Отож, поряд із дорослим на деяких гравців впливають й інші діти.

Структура дидактичної гри зумовлює різні взаємини гравців. Моделі 3-6 відображають типові стосунки дітей під час виконання ігрових завдань.

1. Ігрові завдання кожна дитина виконує сама й незалежно від інших (модель 3). Наприклад, складає мотрійок, башточки, складанки з геометричних фігур чи елементів, мозаїку, грає з м'ячем, стрибає через скакалку тощо. Вона залишається наодинці з ігровим завданням, з ігровими діями та правилами. Контакти з іншими дітьми тут майже відсутні. Успіх чи невдача у грі залежать від інтелектуального або фізичного розвитку дитини, від дотримання або порушення нею правил.

Модель 3

Кожен сам за себе

2. Успіх (чи невдача) одного учасника гри зумовлює результат гри іншого гравця (модель 4). Це стосується шахів, шашок, пінг-понгу тощо. Сама структура гри об'єктивно спонукає дітей взаємодіяти одне з одним. Кожен гравець має уважно спостерігати ігрові дії партнера, стежити, чи дотримується він правил гри. Адже від цього й від власних якостей залежить успішне виконання ігрового завдання.

Модель 4

Мій успіх – твій успіх

3. Ігрове завдання передбачає об'єднання зусиль двох гравців і більше (модель 5): ігри-естафети, "Знайди напарника" тощо. Воно також спонукає