Реферат на тему:

Підготовка фахівців соціокультурної сфери в духовно-світоглядному дискурсі 

Функціонування, розвиток і саморозвиток системи формування духовного потенціалу особистості значною мірою залежить від визначення сукупності основних джерел, пов'язаних з його соціально-культурною детермінованістю. Пошук джерел формування духовного потенціалу в глибинних процесах соціокультурних впливів, середовищних взаємодій, функціональних зв'язків макро- і мікросоціумів стає актуальним. Це пояснюється посиленням дії інтеграційних культурних процесів, які є могутнім фактором розв'язання глобальних проблем людства.

Слід зазначити, що з часів створення соціологічної науки соціокультурний простір суспільства та людини під тим чи іншим кутом зору вивчали всі гуманітарні дисципліни. Так, ще Е.Дюркгейм] вказував на вирішальне соціокультурне значення явищ суспільного життя для духовного розвитку людини. Один з основоположників американської соціологічної школи П.Сорокін вважав, що інтегральним фактором соціального та духовного життя є колективний рефлекс. Його ідеї соціокультурної динаміки дали можливість розглядати життєдіяльність людини в контексті соціокультурного простору.

Водночас доводиться констатувати, що адекватне розуміння повноти взаємодії культури, суспільства та особистості (особливо на рівні включеності самої особистості в цю взаємодію) як джерела її духовного розвитку поки що не спостерігається. Тим не менше сучасні масштаби дослідження соціуму, соціально-педагогічної діяльності та масових форм соціальної роботи, їхнє проектування і моделювання підтверджують зацікавленість наукового співтовариства в розв'язанні цієї проблеми. Відтак заслуговують на увагу концептуальні положення програми соціально-психологічного дослідження «Субкультурна стратифікація і художнє життя суспільства», автори якої пропонують конкретний і, водночас, багатоплановий системний аналіз феномена соціокультурної стратифікації [11]. Особливий інтерес становить концепція Н.Крилової], на думку якої характеристика складної системи соціокультурного буття ґрунтується на новому розумінні включення особистості в культурні взаємодії різних утворень — субкультурних, міжсубкультурних і транссубкультурних. Вона вважає, що особистість перебуває не в одному і однорідному середовищі, а в їхньому перехрещенні, що створює для неї постійне дифузне поле впливу субкультурних утворень. Ці висновки дали можливість автору в більш узагальненій формі викласти розуміння особливостей включення особистості в культуру на чотирьох рівнях: 1) ментальному; 2) індивідуально-культурному; 3) субкультурному та ) транс субкультурному.

Вочевидь, що саме ці рівні включення особистості в культурудають змогу визначити джерела формування духовного потенціалу особистості за умов сучасної соціокультурної ситуації. Так, перший — ментальний рівень — це ареал автономного індивідуального мікрокультурного простору, в якому особливу роль відіграють власні відношення стосовно реалій культури. У безпосередньому полі культурної діяльності, поведінки та спілкування (це другий, індивідуально-культурний рівень) реалізується культурна свідомість та самосвідомість, яка, на думку І.Мартинюка], висвітлює внутрішню сутність самого себе як суб'єкта, споглядає, пізнає себе, свій духовний світ, оцінює свої можливості, здібності та акти діяльності. Отже, на перших двох рівнях основними джерелами духовного потенціалу особистості стають самопізнання, самовиховання, самовдосконалення.

Третій, субкультурний рівень включення особистості в культуру — це близьке до особистості соціокультурне середовище, субкультурний та національно-культурний простір. Останній забезпечує спілкування та комунікації в рамках соціальних груп і міжособистісних взаємодій. У центрі уваги цього рівня перебуває прояв безпосереднього впливу соціальних інститутів — родини, системи освіти, мистецьких закладів, засобів масової інформації. Із визначення субкультури як особливої картини світу, (трансформованої в норми, інтереси, цінності, ідеали і уявлення про смисл життя, за К.Соколовим), а також як скоригованих нею елементів загальнонаціональної та загальнолюдської культури, випливають джерела духовного потенціалу особистості, зокрема, його нормативно-регулятивні механізми. Одна з найважливіших функцій субкультури полягає в тому, що вона є життєво необхідною передусім для становлення особистості з метою її соціалізації. Тому колективний спосіб життєдіяльності і соціальність, що становлять базу для розвитку людської індивідуальності із суто природної особини (Д. Лукач), відіграють тут роль найістотніших духовних детермінант.

Зазначимо, що в системі культури існують не тільки субкультури. а й різні динамічні субкультурні утворення змішаних типів. Вони поєднують у різних варіантах культурне середовище соціальних прошарків і груп населення не за ознаками соціально-демографічної належності, а за ознаками соціально-психологічного, ідеологічного, морально-релігійного та психолого-культурного характеру. Йдеться про транссубкультурне середовище, яке охоплює сферу міжнаціонального спілкування, немовби нашаровуючи одні субкультурні простори на інші, змішуючи та пронизуючи їх. Це той макрокультурний простір, що задає різні варіанти культурних контекстів (регіональні, міжнаціональні, міжнародні), і з якого випливають джерела духовного потенціалу особистості — інтерсуб'єктивність, всезагальність духовних цінностей, загальнолюдські ідеали.

У світлі викладених вище позицій джерела формування духовного потенціалу особистості фахівця соціокультурної сфери характеризуються деякими особливостями. Це пов'язано з тим, що молодіжна субкультура в цілому відзначається інтенсивними пошуками смислу і мотиву життя. Важливим для неї стає образ і взірець ідеального героя, який в рамках цієї субкультури персоніфікує, зокрема, ступінь конфронтаційності до оточуючого суспільства та його культури. Характерною ознакою молодіжної субкультури є інноваційний пошук нових культурних архетипів, апробація нових культурних норм, ідей, уявлень. Як відмічає Л.Стойкова], молодіжна субкультура є життєво необхідною як деякий поріг або «чистилище» нової культури, Субкультурна людина неминуча в житейській діалектиці як деякий мутант, що курсує за власним маршрутом культурної інновації. До таких соціальних інноваційних груп належить і студентська молодь, яка створює в субкультурній інтелектуальне і творче середовище, сприяючи пошуку й утвердженню нових культурних норм, ідей та уявлень,

Варто мати на увазі також те, що з одного боку, розвиток фахівця соціокультурної сфери — це соціальний процес, який спричинює зближення моделей його поведінки з вимогами суспільства, а з іншого, індивідуальне нагромадження власного життєвого і культурного досвіду, особливе входження в культуру і участь у ній. Останнє пов'язане з феноменом менталізації (одухотворення, самоактуалізації), що виявляється в породженні та функціонуванні ціннісно-смислової свідомості особистості і зумовлює особливості її самовизначення (О. Киричук, В. Карпенко). Вирішальна роль у цьому процесі належить самосвідомості особистості, розвиненість якої «доростає» до рівня світоглядного осмислення світу, включає світогляд. Вихідним моментом в аналізі самосвідомості може слугувати «Я — концепція», яка є сукупністю уявлень індивіда про себе і до якої входять переконання, оцінки і тенденції поведінки (Р. Бернc). Серед безлічі компонентів «Я — концепції» виділяють два рівні — актуальне «Я» та ідеальне «Я», неминуча розбіжність яких є зоною духовного розвитку фахівця соціокультурної сфери. Проте, як стверджує І. Мартинюк [8], ступінь і форми цієї розбіжності особистість переживає по-різному: від відчуття нормального руху до поставленої мети — до самооцінок, що набувають характеру кризи. Дослідження динаміки та співвідношення актуальної та ідеальної «Я — концепції» студентів ВНЗ культури і мистецтв показало позитивний зв'язок між ступенем розбіжності самооцінки й ідеалу досліджуваних та їхньою готовністю до духовного саморозвитку. Абсолютна більшість студентів з різним рівнем самооцінки підтвердила своє активне внутрішнє прагнення до гармонізації духовних сил. Однак образ «Я», уявлення про себе мають співвідноситись і реально взаємодіяти з образом культури, світоглядом особистості.

Філософія сучасної освіти формулює загальний вихідний принцип щодо розуміння сутності нового типу світогляду зазвичай так: розв’язання глобальних проблем має стати головною метою (інтересом, цінністю) для сучасного людства, і таке