Осмислюючи цю цільову домінанту філософії освіти, слід звернути особливу увагу на концептуальні ідеї В.Лутая]. Автор вважає, що найважливішим завданням сучасної філософії освіти є систематичний аналіз тих основних концепцій освіти, які виходять із подолання однобічності (як холістського, так і релятивістсько-плюралістичного напрямів теорії педагогіки) і поєднання певних ідей. Це, по-перше, досягнення деякої, хоча б мінімальної, субстанійної єдності усіх суб’єктів освіти (зокрема, стосовно розуміння загальнолюдських і антропокосмічних цінностей); по-друге, необхідність існування різних, протилежних форм прояву цієї субстанційної єдності, розуміння того, що будь-які особистісні, а також різні типи світогляду, культури, освіти відіграють унікальну роль у розв’язанні найважливіших проблем сучасного людства; по-третє, на думку В.Лутая, ідея про те, що боротьба протилежностей має відбуватися на основі діалогової взаємодії між ними.

Система філософських принципів субстанційної єдності і діалогової згоди, підкреслює В.Лутай, може відігравати роль нової світоглядної основи для розв’язання найважливіших проблем сучасної педагогіки. Потрібно звернути увагу і на «серединний» шлях синергетичного світогляду, який, з погляду автора, має велике значення для подолання двох досить поширених крайнощів щодо розуміння взаємодії людини і світу, що оточує нас. Головна відмінність ідеї світоглядної цілісності, властива синергетичному підходові, полягає в тому, що вона ґрунтується на нових закономірностях методології взаємодії логосу і хаосу та інших протилежностей у суті буття. Синергетика — це передусім черговий крок до розуміння феномена світовідношення, тому що через неї досягається більш глибоке розуміння найрізноманітніших явищ природи і світу людини.

Заслугою основоположників синергетики І.Пригожина, І.Стенгерса] є відкриття таких незвичайних сторін світу, як нестійкість і глибока суперечливість, нелінійність і необоротність, тобто нелінійний позитивний зворотний зв’язок. Синергетика з її трансдисциплінарною науковою теорією, розкриваючи системність і динаміку навколишнього світу, підводячи до бачення його універсального єднання, може стати концептуальною основою інтеграції різнопредметних знань. Її основні поняття (система, процес, вірогідність, флуктуація, інформація, зворотний зв’язок, кооперативна взаємодія, точка біфуркації, самоорганізація тощо) є інваріантами інтеграції наукового знання в змісті освіти (Т.Назарова, В.Шаповаленко). Необхідність використання синергетичного підходу до формування нового типу світогляду сучасної людини не викликає сумніву. Успішне вирішення цього завдання багато в чому пов’язано з виходом освіти за рамки технократичної парадигми, а також висуненням на передній план ціннісного знання і формування особистісно значущої картини світу.

Слід зазначити, що проблема формування картини світу пов'язана з перетинанням субкультурних, національнокультурних і транссубкультурних просторів, що зумовлює безпосередній вплив закладів освіти і засобів масової інформації на формування духовного потенціалу особистості.

Субкультурний та національно-культурний простори створюють умови для прояву безпосереднього впливу соціальних інститутів — системи освіти, мистецьких закладів, засобів масової інформації, родини, тобто на формування духовного потенціалу особистості. Як відзначає Н.Крилова, це — сама реальність і емпірія культурного контексту, тобто тих поєднань і зв'язків окремих культурних полів, субкультурних і транс субкультурних просторів, які створюють деяке єдине (зриме й оглядове) ціле. Одним із найважливіших джерел формування духовного потенціалу студентства на цьому рівні виступає виші навчальні заклади культури і мистецтв. У ньому відбувається регламентований навчальним планом і програмами процес залучення студентів до загальнолюдських моральних та естетичних цінностей, таких, як Добро, Краса, Істина, Любов, Гармонія, Духовність. Гуманістичний напрям у розв'язанні глобальних проблем вищої освіти передбачає передусім виховання гуманістичного типу особистості, орієнтованої на творче перетворення соціальної дійсності і саморозвиток. Найважливішим критерієм гуманізації вищої освіти стають не стільки набуті знання, вміння та навички, скільки усвідомлення і прийняття кожним студентом гуманістичних ідеалів, прагнення до постійного самовдосконалення, підвищення загальнокультурної та професійної компетентності. За таких умов духовний потенціал особистості формується як духовне утворення, яке структурується їхнім ціннісним відношенням стосовно навчальної діяльності, в процесі якої активізуються духовні сили, розширюється морально-естетичний досвід.

Реалізація гуманістичної мети підготовки фахівців у ВНЗ культури і мистецтв пов'язана з гуманітаризацією змісту освіти, пошуком форм, методів, прийомів навчання студентів. Ця гуманітаризація відкриває простір для об'єднання фундаментального, гуманітарного та професійно-орієнтованого блоків із спеціальною підготовкою майбутніх фахівців, а отже, утвердження її пріоритету. Проте навчальний процес може бути джерелом духовного потенціалу студентів лише за умови скоординованості навчальних дисциплін на основі цілісного бачення змісту освіти, який адекватно відображує картину світу.

Саме картина світу, як «зображення сущого» (М, Хайдеггер), є основою змістових аспектів освіти, які інтегруються в навчально-виховному плані при поєднанні в єдине ціле теоретичної та дослідної, аудиторної й позааудиторної, пізнавальної та виробничої діяльності студентів. Це свідчить про потребу створення інтегральної моделі навчання, яку можна реалізовувати лише в рамках гуманістичної парадигми освіти (М.Берулава), в якій і відображувати не тільки вимоги соціуму, а й особистісний підхід.

Унікальну здатність актуалізувати інтерес до проблем, що мають загальносоціальне значення, мають засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса). У соціологічних дослідженнях відзначається, що інформація, яка розкриває різні сфери життя суспільства, є значущою для молоді і виступає як своєрідне випереджальне відображення ситуацій, в яких потрібно буде діяти. Молодь у рамках інформаційної діяльності орієнтується на відомості, які мають універсальний характер. Саме така особливість властива матеріалам, які передаються каналами засобів масової інформації.

Результати вивчення впливу джерел інформації про музичне мистецтво на формування духовного потенціалу особистості фахівця соціокультурної сфери свідчать про значну розбіжність думок щодо вибору засобу інформації та улюблених радіо- і телепередач. Характерно, що більшість опитаних віддає перевагу інформації, що передається по каналах телебачення. Серед інформаційних, розважальних та освітньо-просвітницьких передач переважають інформаційні. Саме вони, на їхню думку, дають реальну основу для формування музичних смаків, оціночних суджень, формують морально-естетичні ідеали, залучають до вищих духовних цінностей.

У сучасній культурі перетинання субкультурного та транссубкультурного просторів охоплює також сферу спілкування і взаємного інформаційного обміну. Фундаментальне методологічне значення для розв’язання цієї проблеми має співвідношення понять «діалог» і «діалектика». Згідно з М.Бахтіним], ці поняття співвідносяться таки чином: якщо діалектика є способом пізнання явищ дійсності в їхньому розвитку і саморусі, то діалог — це всезагальний спосіб осягнення духовно-ціннісних основ буття, форма пошуку себе, у світі Істини, Добра та Краси. Останнє є значущим для розуміння специфіки естетичного світовідношення, що досить точно відображує М.Бахтін, коли наголошує, що образ світу створюється лише внаслідок завершеного життя інших людей — його героїв. На думку автора, зрозуміти цей світ як світ інших людей, що здійснили в ньому своє життя, — світ Христа, Сократа, Наполеона, Пушкіна та інших — перша умова для естетичного підходу до нього. Треба, вважає він, відчути себе вдома у світі інших людей, щоб перейти від сповіді до об’єктивного естетичного споглядання, від питань про сенс та від смислових пошуків до прекрасної даності світу.

Останнім