часом увага вчених прикута до спілкування як важливого фактора та джерела духовного потенціалу особистості (Т.Аболіна, Л.Аза, І. Мартинюк та ін.). Так, Т.Аболіна] переконана: щоб спілкування реалізувалося як творчість, воно повинно мати діалогічний характер, що передбачає здатність до самовизначення та співпричетності. Як відзначає автор, орієнтація на пізнання самого себе, через іншого, по суті, є егоцентричною. Розуміння Іншого в усіх його особливостях — це новий рівень взаємопроникнення, визнання внутрішнього світу. Воно утворює особливий зв'язок внутрішніх світів двох особистостей, вищий тип духовної поєднаності, морального спілкування як взаємоприсутність «Я» і «Ти» в процесі діалогу. Розвиваючи цю точку зору, Л.Аза] наголошує на тому, що тільки на основі індивідуальних переваг і цінностей, з активізацією нових позицій, пов'язаних, наприклад, з моральними переконаннями, світоглядними установками, з'являється можливість виробити судження про результативність спілкування. Для нормального функціонування в суспільстві людина, на думку автора, потребує творчого спілкування з іншими людьми, яке б не порушувало його цілісності й зберігало її індивідуальність. Автор висловлює побоювання, що незадовільний стан сучасної культури поглиблює прояв у молоді функціонально-рольового спілкування, внаслідок якого спілкування стає більш «спеціалізованим», виявляючи тенденцію до поступової ліквідації в ньому особистісного моменту. Відзначимо, що тенденція до поступового зникнення особистісного моменту в спілкуванні може стати серйозною перешкодою у формуванні духовного потенціалу особистості.
Ґрунтуючись на теоретичних позиціях згаданих вище вчених, ми дослідили характер та засоби спілкування майбутніх фахівців за такими параметрами: а) типи спілкування (особистісний, функціонально-рольовий, професіональний); б) ступінь активності міжособистісного спілкування (конгруентність, іденти-фікація, сугестія); в) форми взаємообміну цінностями музичного мистецтва (активна, пасивна); г) особистісні якості, сформовані під час спілкування (відповідальність, взаєморозуміння, доброзичливість).
Як свідчать наші дослідження, характер спілкування студентів багато в чому залежить від форм організації їхньої діяльності. Найвищі показники особистісного спілкування спостерігаються на рівні академгрупи, де інформаційний обмін досягає свого найвищого ступеня конгруентності, ідентифікації та сугестії. Формуються такі особистісні якості, як відповідальність, взаєморозуміння та доброзичливість. Водночас відмітимо, що індивідуальний рівень спілкування студентів має здебільшого функціональний-рольовий характер і не сприяє формуванню особистісних якостей майбутніх фахівців. Це дає підстави стверджувати, що коли в спілкуванні задіяні соціальне значущі відносини між людьми (незалежно від орієнтованості), то це передбачає складові, що визначають зміст цінностей, інтересів, думок людини (Л.Аза). Цей висновок екстраполюється і на сферу міжнаціонального спілкування, яке, накладаючи одні субкультурні простори на інші, створює транссубкультурне середовище.
Найхарактернішим показником включення студентів ВНЗ культури і мистецтв у транссубкультурний простір є їхня участь у масових формах культурної самодіяльності. Саме там створюється та космогонічна метасистема, якій підвладні всі світові культури, а міжнаціональне спілкування стає джерелом одного з найдосконаліших елементів цієї системи — святковості. Нами встановлено, що більшість студентів бере участь в організації та проведенні фестивалів фольклорної музики, театрально-видовищних дійств, концертів тощо. Різні варіанти культурних контекстів (регіональних, міжнаціональних, міжнародних) створюють особливу діалогічну сферу буття, в якій переживання єдності, співпричетності переходять у вищий духовний стан загальнолюдських ідеалів.
Таким чином, кожен рівень включення студентів у культуру є своєрідним джерелом їхнього духовного потенціалу. Всі вони перебувають у постійному взаємозв'язку, забезпечуючи цілісність культури як системи і створюючи основу для взаємозв'язку джерел формування духовного потенціалу майбутніх фахівця соціокультурної сфери, серед яких найістотнішими є саморозвиток, вищи навчальні заклади культури і мистецтв, засоби масової інформації та спілкування.
Література
Аболіна Т.Г. Исторические судьбы нравственности: филос. анализ нравственной культуры.- К: Либідь. — 1992. — 195с.
Аза Л.А. Воспитание как философско-социологическая проблема. — К.: Наук.думка, 1993. — 130с.
Бахтин М.М, Эстетическое наследие и современность: Межвуз. сб. науч. тр.- Саранск: Изд-во Морд.ун-та, 1992. — 176с.
Вернадский В.И. Научная мысль как планетарное явление. — М., .
Дюркгейм Э.О разделении общественного труда. Метод социологии / Пер.с фр. — М.: Наука, 1991. — 572с.
Крылова Н.Б. Эстетический потенциал культуры. — М.: Прометей, 1991. — 146с.
Лутай В.С. Філософія сучасної освіти: Навч.посібник. — К.: Центр «Магістр» Творчої спілки вчителів України, 1996. — 256с.
Мартинюк И.О. Проблемы жизненного самоопределения молодежи. Опыт прикладного исследования. — К.: Наук. думка, 1993.- 116с.
Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса: новый диалог человека с природой. — М.: Прогресс, 1986. — 431с.
Рудницька О.П. Формування музичного сприйняття в системі розвитку педагогічної культури майбутнього вчителя: Автореф. дис. … д-ра пед.наук. — К, 1994. — с.
Социологические проблемы художественной жизни: Сб. ст. к обостованию программы социологического исследования. — М., . — 191с.