і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (х) і ділення (:).
Посилання в текст письмової роботи, на джерела слід зазначати по-рядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, “... за результатами досліджень [1-9]...”.
При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:
- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання;
- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
- кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;
- при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;
- цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.
Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера.
2. Список використаних джерел
Джерела можна розміщувати в списку:*
в порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування):
в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;
в хронологічному порядку.
Відомості про джерела, які включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.
3. Додатки
Додатки оформлюють як продовження письмової роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи. Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої великої літери симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток” і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, Ї, І, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б тощо.
Один додаток позначається як додаток А. Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатку (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В. 3.1 – підрозділ 3.1 додатка Б.
Ілюстрації, таблиці і формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д; формула А.1 – перша формула додатка А.
4. Опис джерел
Загальноприйняті правила опису використаної літератури вимагають, щоб про кожний документ (книжку) подавалися такі відомості:
прізвище та ініціали автора; якщо книжка написана декількома авторами, то перераховуються або всі прізвища (за таким порядком, в якому вони вказані в книжці), або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого роблять приписку “та ін.”;
повна і точна назва книжки, яка не береться в лапки; підзаголовок, який уточнює назву (якщо він вказаний на титульному листку); дані про повторне видання;
назва міста видання книжки в називному відмінку (для міст Києва, Харкова, Москви, Санкт-Петербурга вживаються скорочення: К., X., М., СПб.);
документи, які мають більше трьох і більше авторів, описують за назвою, а у відомостях про відповідність наводять прізвища трьох авторів, або чотирьох (якщо їх чотири) або трьох з припискою “та ін.” (якщо їх п’ять і більше);
якщо на титульному аркуші відсутнє прізвище автора (або авторів), то запис даних про книжку починають з назви книжки, після чого вказують прізвище редактора та його ініціали, які ставлять перед прізвищем;
у відомостях про твори видатних вчених, опублікованих у окремих збірниках праць, подаються такі дані: прізвище та ініціали автора; повний заголовок твору; найменування видання, в якому міститься цей твір; номер тому і номери сторінок, на яких надрукований твір;
збірки статей, матеріали конференцій тощо:
відомості про статті, які опубліковані в збірниках, журналах та інших періодичних виданнях, повинні мати: прізвище та ініціали автора статті; заголовок статті, після якого йде повна назва джерела, в якому знаходиться стаття (книжки чи збірника) за викладеними вище правилами, а для періодичних видань - назва журналу або газети, рік випуску, номер журналу, сторінки, а для газет - число і місяць.
Для всіх видань застосовуються наступні вимоги:
назва видавництва (без лапок);
рік видання (без слів “рік” або скорочення “р”);
кількість сторінок зі скороченням “с” для монографічних видань, книжок, довідкової літератури. Якщо наводиться стаття з журналу або збірки матеріалів науково–практичної конференції то скорочення “С” вказується перед номерами сторінок на яких опубліковано статтю чи доповідь певного автора.
Кожна група відомостей відокремлюється одна від іншої знаком крапка і тире (. –).
Бібліографічний опис робиться мовою документа. З метою компакт-ності бібліографічного опису при його складанні слова і словосполучення скорочують, окрім назви документа.
В кінці кожної роботи після висновків подається список використаних джерел.
Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:
- у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);
- в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або