Дипломна робота

на тему:

Проблема морального становлення особистості в педагогічній спадщині В.Сухомлинського

Структура

І Розділ: Вступ. Творча спадщина В.Сухомлинського (Біографія).

Передмова становлення В.Сухомлинського як педагога.

Проблемні питання освіти та виховання у творчості В.Сухомлинського.

ІІ Розділ: Педагогічна діяльність Василя Сухомлинського.

2.1. Проблеми моралі у творчості В.Сухомлинського.

2.2. Особливості використання досвіду В.Сухомлинського на сучасному етапі.

Народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в с Васи-лівна Олександрійського повіту Херсон-ської губернії (тепер Кіровоградська область) у селянській родині. Він був другою дитиною в сім'ї, яка мала чотирьох дітей. Умови, в яких зростав майбутній педагог, були дуже складни-ми: революція, зміна урядів, громадянська вій-на, невдалі спроби колективізації, голодомор 1933 p., насильницька колективізація.

В ці роки село в Україні виживало завдяки віковим патріархальним традиціям з їх відда-ністю народній моралі, родині, природі. Воно спиралося передовсім на трудові цінності й традиції: невпинна і тяжка праця, самообме-ження, відповідальність стали тим стрижнем, який допомагав людям вистояти, в тому числі й сім'ї Сухомлинських, а Сухомлинському-юнаку — ще й наполегливо вчитися, шукати своє місце в житті.

Батько Олександр Омелянович був поміт-ною людиною в селі: і тесля, й член правління колгоспу, й учитель праці, й сількор, й актив-ний учасник сільської самодіяльності. Бабуся і і мама були обдарованими, творчими натурами, носіями народних традицій, і це значною мірою вплинуло на особистість майбутнього педагога.

Протягом 1926-—1933 років хлопець навча-ється в семирічній школі. Учителі та учні спос-терігали ранні вияви його творчої натури — він гарно малює, пише вірші, грає на народних музичних інструментах. У цей же час проявля-ються і педагогічні нахили юнака: він часто є оточенні дітей, заміняє вчителя, допомагає од-нокласникам.

Природні здібності Василя Сухомлинського, підтримані у шкільні роки, визначили його життєвий шлях: у 1934 р. він вступає на підго-товчі курси учительського інституту в Кремен-чуці, а потім навчається в ньому на факультеті української мови і літератури.

На обрання професії, напрям творчості Ва-силя Олександровича значною мірою вплинув той факт, що він зростав хворобливою дити-ною, і це, з одного боку, привело до самоана-лізу, заглиблення у світ власних відчуттів і переживань, а з другого — викликало його пиль-ну увагу до тих, хто потребував допомоги, до менших, слабших, беззахисних.

Через хворобу в 1935 р. юнак залишає заняття в інституті і розпочинає роботу в школі, яку (за винятком двох воєнних років) не залишає до кінця свого життя. Він працює вчителем у сільських школах рідного району і нав-чається заочно в Полтавському педагогічному інституті. «З великою теплотою згадую про Полтавський педагогічний Інститут, який закінчив, — писав він згодом у праці "Павлиська середня школа", — про викладачів педагогіки, літератури, історії. Тут педагогіка була не засушеними висновками, а живою яскравою розповіддю про мистецтво виховання, про методи впли-ву на свідомість і почуття». По закінченні навчання (1938) В. О. Сухом-линський продовжує працювати в школі завучем у районному центрі Ону-фріївні. Робота в школі у поєднанні з самостійним оволодінням педа-гогічними знаннями давала простір для педагогічної творчості, вироблення самостійного підходу до проблем навчання й виховання.

Оглядаючи життєвий і творчий шлях В. О. Сухомлинського, замислимося, що ж було головним у цей період життя педагога — особистісне, предметне чи соціальне і що визначило його майбуття. Мабуть, соціальне: жовтневі події пробудили до творчості багато мільйонів людей, висунувши суспільно значущі цілі. Вони надихнули й Василя Олександровичу, і він залишався вірним усе своє життя ідеалізованим і романтизованим комуні-стичним ідеалам — ідеям свободи, рівності, безкорисливості, братерства, захисту знедолених, слабших, бідних і безпомічних.

На початку війни (1941) В. О. Сухомлинський був призваний до армії, направлений на короткочасні курси політруків у Москві, затим брав участь у боях на Калінінському фронті. Війна залишила значний слід у творчості педагога. У своїх працях, у виховній діяльності він багато говорив про неї, про героїзм радянського народу, про біди й нещастя, які вона принесла. Війна пройшла крізь його життя і долю: учасник важких боїв, тяжко пора-нений під Ржевом, людина, що розгубила своїх рідних, Василь Олександро-вич писав про неї болем своїх незагойних ран, вважав її уроки джерелом виховання патріотизму, громадянськості.

Після поранення та численних госпіталів В. О. Сухомлинський був комісований (1942). У невеличкому селищі Ува в Удмуртії він працював дирек-тором школи до 1944 р. Це були нелегкі роки для педагога. Він палко любив Україну, яка знемагала у війні. Нічого не знав про своїх рідних — батька, матір, двох братів і сестру. В усі-усюди писав листи, розшукуючи їх. У цей же час Василь Олександрович знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Ганною Іванівною Дев'ятовою, працівником Наркомосу Удмуртії. В 1944 р. вони одружилися. І як тільки було звільнено Україну, подружжя їде на Батьківщину: Україна збирала своїх синів на відбудову.

З 1944 по 1948 р. педагог працює завідувачем Онуфріївського районного відділу народної освіти. Добір кадрів, відбудова шкіл, організація харчуван-ня, безпосередня допомога дітям-сиротам. Роботи багато. Одначе ця адміні-стративна діяльність його не задовольняла, не давала простору для творчої, ініціативної натури. При першій нагоді він попросився на роботу в школу — до дітей, до живої справи.

З 1948 р. до кінця свого життя Василь Олександрович працював у се-редній школі в Павлиші. Саме тут, за сім кілометрів від села, де народився, він був удома. Тут реалізувався як педагог, як особистість, як письменник-мораліст. Життя в Павлиші додавало йому сил, почуття внутрішньої свобо-ди. Тут він міг висловлювати свої погляди,