Перший період його діяльності (1948—1956) у Павлиші, підготовчий, характеризується організаційним становленням навчально-виховного про-цесу, створенням матеріальної бази, формуванням педагогічного і дитячого колективів. Очевидно, цей початок з нуля став певним поштовхом до на-ступного розвитку педагогічних новаторських та реформаторських ідей. У ці роки особистісне, предметне стає визначальним у науковій біографії Васи-ля Олександровича. Він не служить своєму часові, а живе в ньому, навіть випереджає його.

Щоденне спілкування з дітьми поставило перед директором велику кількість педагогічних проблем, які вимагали теоретичного осмислення, практичної перевірки. Він вивчає засоби підвищення грамотності та успіш-ності учнів, замислюється над удосконаленням форм навчання, над взаємо-зв'язком між умовами й результатами навчання. Свої міркування оприлюд-нює на сторінках спочатку районної та обласної преси, а згодом у респуб-ліканських та всесоюзних засобах масової інформації.

В центрі його уваги перебувають питання організації і керівництва всією навчально-виховною роботою школи. В 1955 р. Василь Олександрович за-хищає кандидатську дисертацію на філософському факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка «Директор школи — керівник навчально-виховної роботи».

Творчі пошуки педагога в ці роки йшли в руслі розвитку офіційної пе-дагогіки, яка в той час у цілому ставила перед собою завдання підвищення грамотності у школярів, дисципліни, ідеологічної спрямованості навчання і виховання. Але у В. О. Сухомлинського як людини творчої вони не завжди вкладалися в заплановані й продекларовані канони.

З кінця 50-х років Василь Олександрович у своїй теоретичній і практичній діяльності йде від школи навчання (учіння), що панувала в ті роки, від спрямованості лише на розвиток інтелекту до трудової школи як осно-ви розвитку дітей і підготовки їх до життя, де основним засобом виховання виступала педагогічно обґрунтована й методично спрямована праця. Ці ідеї найвиразніше звучать у працях: «Виховання комуністичного ставлення до праці» (1959), «Виховання радянського патріотизму у школярів» (1959), «Формування комуністичних переконань молодого покоління» (1961).

Педагог постійно у роздумах, творчому пошуку, наполегливій самовід-даній праці. Його власний творчий неспокій збігся з цікавим і плідним періодом у житті Радянського Союзу. Наближався час XX з'їзду КПРС, 1956 рік, період, який дістав назву «хрущовської відлиги», пов'язаний з частковою демократизацією суспільного життя.

«Відлига» надала могутнього стимулу творчій інтелігенції всього Ра-дянського Союзу для розвитку ідей, що відштовхувались від особистісного вибору власних інтересів і потреб. В цей час багато вчених — філософів, психологів, педагогів-дидактів, письменників, митців починають розвивати новаторські за формами й змістом концепції, ідеї, твори мистецтва. Це бу-ли так звані «шістдесятники», які стали провісниками процесів перебудови й демократизації суспільства кінця 80 — початку 90-х років XX ст. В. О. Сухомлинський належав до їх числа.

Від середини 50-х до середини 60-х років Василь Олександрович розроб-ляє свою педагогічну систему. Рушієм творчого процесу для нього стає нев-доволеність наявними на той час у педагогіці і практиці роботи школи авторитарно-догматичними структурами виховання і схоластичним, відірва-ним від життя змістом освіти. Це особливий етап життя педагога, час сподівання на радикальні зміни.

Він звертається до тем і проблем, які раніше не були предметом педагогічної рефлексії в структурі радянської ідеологеми. Так, в 1961 р. виходить його книга «Духовний світ школяра», в 1962 — «Людина неповторна», в 1963 — «Моральний ідеал молодого покоління», в 1965 р. — «Виховання особистості в радянській школі». Василь Олександрович звернувся до ду-ховного світу особистості, до моральних її цінностей задовго до того, коли на неї звернули увагу інші педагоги. Ці твори послужили поштовхом для по-дальших творчих шукань.

Саме в цей період педагог висловлює своє досить критичне ставлення до політико-партійного керівництва школою — він пише листа М. С. Хрущо-ву, в якому не погоджується з партійною програмою реформування школи, а також виступає на нараді при ЦК КПРС з приводу організації шкіл-інтернатів, де називає ідею загального суспільно-державного виховання дітей з дворічного віку необґрунтованою і небезпечною. Він виступив також з кри-тикою положень, що відстоювали ідею ранньої й повної професійної підго-товки учнів.

Згодом, в 90-ті роки була висловлена думка про значний вплив ідей

B. О. Сухомлинського на розвиток тогочасної освіти в державі. В одній із монографій зазначається: «Свої погляди В. О. Сухомлинський активно від-стоював в Академії педагогічних наук, на нарадах працівників народної освіти, в періодичній пресі. їх поділяли вчителі, батьки й самі учні. Ідеї, погляди, що їх висловлював В. О. Сухомлинський, вплинули значно сильні-ше, ніж це прийнято вважати, на деякі положення тез ЦК КПРС і в кінце-вому рахунку на прийнятий в грудні 1958 року Закон про зміцнення зв'яз-ку школи з життям» XX съезд КПСС и его исторические реальности. М., 1991. С. 321—322..

Оскільки пошуки педагога збігалися з загальним напрямом демократи-зації суспільства, вони були підтримані на загальнодержавному рівні — в 1957 р. його було обрано членом-кореспондентом Академії педагогічних на-ук РРФСР, в 1958 р. присвоєно звання Заслуженого учителя школи УРСР, а в 1960 р. нагороджено орденом Леніна.

Але загальнодемократичні суспільні процеси поступово загальмовували-ся уже в період правління М. С. Хрущова, брежнєвський режим зовсім відмовився від реформування. Більш того, «після придушення військовою силою руху за реформу комунізму в Чехословаччині в 1968 р. все більше по-силювалась репресивна політика радянських лідерів стосовно людей, які мислили неортодоксально» Робер С. Такер. Політична культура і лідерство в Радянській Росії // США. 1990. № 6. C. 74..

У розвитку В. О. Сухомлинського як педагога-мислителя фатально дали-ся взнаки процеси, які зводили нанівець здобутки «відлиги» початку