В.Сухомлинський завжди поряд з дитиною, обличчям до неї, очі на рівні очей, часом бачимо дотик руки, який немов гарантує маленькій людині почуття психологічного комфорту, впевненості та захисту. Зосереджена увага вчителя говорить про те, що він уважно, не перебиваючи, слухає дитину, не забиває учня власними міркуваннями та зауваженнями. Така пауза допомагає дитині розібратися у власних думках та переживаннях і водночас відчути увагу вчителя до своїх проблем. Тоді поділена радість подвоюється, а поділене горе зменшується двічі; дитина розкривається, більше розповідає про себе, та й, відчувши позитивне ставлення до себе з боку вчителя, стає здатною сама просуватися у вирішенні своєї проблеми.

Такий шлях формування позитивної «Я — концепції» дитини перенесли і в свою роботу за новітньою технологією «критичне мислення», оскільки критичне мислення — це не пошук негативу, а орієнтація на позитив, безумовну життєву перемогу.

Ще під час підготовки дитини до школи намагаємось якомога більше дізнатися про кожного майбутнього учня, дати йому можливість самоствердитися. З цією метою проводиться гра — усна анкета «Давайте познайомимося», де діти розповідають про те, що їм цікаво: про дні народження, про батьків, братів, сестер, про домашніх тварин, улюблені ігри, інтереси, хобі тощо.

Таку ж мету переслідує гра «Подобається — не подобається», пізніше — хвилинки розвитку мовлення на уроках з мови та читання: «Цікава книга», «Гарна людина», «Про мого товариша», «Про важливу (сумну, гарну, веселу) подію» та ін.

Самоствердженню дитини в класному колективі сприяє проведення суботньої «Розповіді про хобі», під час якої учень (часто разом зі своїми батьками) розповідає класу про своє захоплення, демонструє набуті вміння, часом навчає інших виготовляти саморобки з природного матеріалу, оформлювати гербарій, ліпити вареники, складати або розв'язувати кросворди тощо.

Кожна дитина малює і дарує вчителеві свій «портрет у сонячному промінні», а на промінчиках пише, які риси характеру цінує у собі. Інший варіант — подібні записи як комплімент біля «портрета» товариша роблять його однокласники.

Якщо ж у когось з дітей поганий день, «невдаха» проходить живим коридором, а кожен з дітей намагається сказати йому щось добре, тепле або смішне, щоб його підбадьорити.

Коли діти трохи подорослішають, вони пишуть невеличкі твори «Який я зараз» або «Яким я хочу стати», чи складають план-схему: ким (яким) хочуть стати і що для цього треба робити, що поступово переводить розмову з площини визнання (самовираження), схвалення, похвали, подяки в площину самовиховання, самовдосконалення.

Саме про це писав В.Сухомлинський у «Розмові з молодим директором школи»: «Будь-який первинний і загальношкільний колектив багатий на людей, що мають яскраві індивідуальні задатки, здібності, інтелект, обдарування. Майстерність виховання полягає в тому, щоб ці індивідуальні риси виявлялись у вольовій спрямованості особистості, в глибоко розвиненому людському достоїнстві, у здоровому самолюбстві».

Формуванню позитивної «Я — концепції» сприяє і плідна робота з батьками, бо ж, за словами В.Сухомлинського, «...у відносинах добра, злагоди, взаємної допомоги й підтримки, духовної єдності і щирості, довіри і взаємної поваги батьків перед дитиною якраз і розкривається все те, на чому утверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага».

Це знаходить відображення у невеличких так званих есе за методикою «Критичного мислення», наприклад, «Моя дитина», «Моя мама» тощо, які ми оформлюємо потім у спеціальному альбомі.

Позитивна «Я — концепція» спрацьовує лише тоді, коли успішною є основна робота школяра — його навчання. «Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання», — писав видатний педагог.

«Ми вважаємо однією з найважливіших проблем школи створення гармонії вмінь і знань. Вихованці можуть успішно вчитися тільки тоді, коли вони вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думати читаючи і читати думаючи. Цей комплекс основних умінь — ціла галузь педагогічного процесу». Ще раз наголосимо, що найголовнішою складовою освіченої людини В.Сухомлинський вважав уміння читати, а джерелами думки — «природу, працю, моральну красу людської поведінки, книгу і творчість...».

Видатний педагог запропонував власну систему навчання вміння мислити, називав її «уроками мислення». Під системою «уроків мислення» В.Сухомлинський розумів школу думки, без якої не уявляв повноцінної розумової праці, ефективного опанування нових знань.

Основними завданнями «уроків мислення» були розвиток уміння спостерігати за явищами навколишнього світу, збагачення життєвого та чуттєвого досвіду, накопичення конкретного природного матеріалу як основи розвитку абстрактного мислення; усвідомлення окремих предметів і явищ природи, їх взаємодії та взаємозв'язку; розвиток уміння визначати спільні та відмінні властивості предметів, порівнювати й узагальнювати їх; розвиток уміння будувати гіпотези і самостійні висновки; розвиток мислення і мовлення дітей; розширення пізнавальних інтересів; спонукання до творчості засобами слова, образотворчого мистецтва, музики, праці тощо; розвиток уяви та фантазії, розвиток пам'яті та ін.

Новітні технології повторюють шлях педагогічного пошуку В.Сухомлинського. Нова освіта спрямовує увагу на особистість, що здатна критично мислити, спроможна опрацьовувати різноманітну інформацію, прагне змінити на краще власне життя і життя своєї держави. Так, академічна дисципліна «Критичне мислення» вже давно набула значного поширення в школах та університетах країн Заходу. Вітчизняні вчені також дійшли висновку, що критичного мислення можна і необхідно навчати, його культуру слід цілеспрямовано й терпляче нарощувати на всіх