«Уроки мислення», за В.Сухомлинським, перегукуються з обома розуміннями поняття «критичне мислення».

Так, він вперше розробив систему вправ з формування загальнонавчальних умінь та навичок, без яких дитина не може успішно оволодіти навчальним матеріалом.

Аналіз творів В.Сухомлинського переконує нас у тому, що свою педагогічну діяльність він організовував так, щоб діти поступово починали оперувати такими поняттями, як явище, причина, наслідок, подія, зумовленість, неможливість та ін. Оволодіння цими поняттями було неможливим без дослідження фактів і явищ, без осмислення того, що дитина бачить своїми очима, без поступового переходу від конкретного предмета, факту, явища до абстрактного узагальнення. В.Сухомлинський вважав, що дитину необхідно навчити глибоко проникати в суть причинно-наслідкових зв'язків і явищ навколишнього світу. Ось чому в роботі з шестирічками у «Школі радості» він так багато уваги приділяв розумовим вправам, у яких органічно поєднувалися бачення дитиною реального предмета та створення в уяві фантастичного образу, бо фантазування є особливістю дитячого мислення. Саме це вважалося «найблагодатнішим ґрунтом» для розвитку дитячої думки, для становлення елементів «інтелектуальних взаємин у малюків».

У творчому доробку В.Сухомлинського ми знайшли багато праць, присвячених саме проблемі формування допитливості. Зокрема, у книзі «Як виховувати справжню людину» привертає увагу розділ «Як пробуджувати допитливість», де педагог розглядає питання виникнення допитливості й шляхи її формування у дітей.

Саме поняття «допитливість» він визначає як потребу знати і бажання дізнатися, пояснити. Ця потреба весь час росте і ніколи не згасає. Чим активніша діяльність людини, чим активніше вона взаємодіє з навколишнім світом, тим більше бачить людина зв'язків між речами, фактами, властивостями, тим більше вона дивується. Перед нею відкриваються тисячі загадок, і саме в їх розгадуванні Василь Олександрович вбачав суть допитливості. Він наголошував, що завдання вчителя полягає в тому, щоб вже зі шкільного віку дитина ставала мислителем і її активна діяльність перетворювалася на нестримну лавину пізнання. Єдиний шлях до цього — праця. Допитливість — дуже крихка і ніжна серцевина людини, її легко зламати, пробудити огиду до праці через непосильність і одноманітність. У творчій праці, життєрадісній і бажаній, Сухомлинський вбачав незамінне джерело думки, розу-мового і фізичного розвитку дитини. Спираючись на свої багаторічні спостереження, він зазначав, що вчителі, які намагаються дати учням якнайбільше готових знань, гублять їхню допитливість. Якщо на уроці після розповіді вчителя немає запитань — це перша ознака того, що в класі немає інтелектуальних потреб, а залишився тільки обов'язок щодня вчити уроки. Педагог писав, що інтелектуальна байдужість, бідність інтелектуальних емоцій притупляє чутливість до мудрості, новизни, багатства і краси думки, до пізнання.

Ми використовуємо ці ідеї В.Сухомлинського у своїй роботі, а прийоми інноваційної технології «Критичне мислення» допомагають органічно доповнити та урізноманітнити систему прийомів, уже прийняту нашою початковою школою.

Ідеї критичного мислення, з погляду педагогічної спадщини В.Сухомлинського, сприймаються як співдружність сердець: учителя та учня, або ж як «спільнота до-питливих», за Е.Шарп.

Співдружність сердець забезпечує такі важливі риси особистості, як уміння формулювати й адекватно відстоювати власну думку, осмислити власний та чужий досвід, вибудувати низку доказів, відчути нерозривний зв'язок власних принципів та вчинків. За такої умови критичне мислення може стати тим ключовим підходом до викладання різних дисциплін шкільного курсу від молодших до старших класів, який забезпечить не тільки засвоєння навичок критичного мислення, а й підвищення ефективності засвоєння навчальних предметів.

Урок Василь Олександрович образно називав першим вогнищем, зігрівшись біля якого, дитина прагне стати вдумливим мислителем. Він вбачав надзвичайно важливе розвивальне завдання уроку в тому, щоб сформувати в учня жадобу до пізнання. Для цього вчителеві потрібно зайти до класу з думкою здивувати та викликати бажання знати більше.

Заслуговує на увагу комунікативна спрямованість його «уроків життя», постійний діалог як між учителем і окремим учнем, так і між учнями. Прикладом можуть бути відомі в усьому світі педагогічні казки — чарівний світ життя, розкритий мудрим наставником, який не повчає учнів, не втомлює дітей сухою дидактикою, а просто йде поряд з дітьми, а можливо, за ними, радіючи разом з учнями кожному новому відкриттю.

Дати кожній дитині щастя — ось у чому бачив свою місію педагог і вчений Сухомлинський. Але дитина не може бути щасливою, якщо їй у школі нецікаво, погано, нудно, якщо вона не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Щоб зробити дитину щасливою, педагог насамперед повинен допомагати їй вчитися, переживати незрівнянне почуття першості, відчути «смак» успіху.

«Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється...», — писав В.Сухомлинський. Людинознавчий підхід є відображенням демократизації і гуманізації шкільного життя, коли в центрі уваги педагога — кожна дитина з її індивідуальними особливостями. Особистісний підхід до навчання і виховання молодшого школяра створює умови для всебічного впливу на дитину, усвідомлення (діагностування) рівня її знань, рівня сформованості рис характеру, компонентів світогляду.

За В.Сухомлинським, і оцінки мають бути індивідуальні, тобто необхідно враховувати індивідуальні особливості процесів мислення, адже в кожної дитини думка розвивається своєрідними шляхами, кожна дитина розумна і талановита по-своєму. Ось чому В.Сухомлинський прагнув, щоб цей розум і талановитість стали основою успіхів у навчанні, щоб кожен учень не вчився нижче за свої здібності. Ось чому педагог постійно шукав різноманітні форми організації навчального процесу та форми навчальної діяльності учнів, оригінальні методи, багато з яких тепер пов'язують з методами новітніх технологій.

Ось чому і ми, плануючи діяльність учнів, диференційовано використовуємо прийоми