Реферат на тему:

Професійно значущі якості особистості педагога 

План

1.    Професіограма як модель сучасного вчителя.

2.    Проблема виділення профілю особистості старшокласника як майбутнього вчителя.

3.    Професійно-педагогічна спрямованість особистості і передумови її формування.

4.    Педагогічні здібності, їх структура і передумови їх розвитку.

5.     Особливості організації і проведення професійної орієнтації і відбору на педагогічну професію .   

3. Професійно-педагогічна спрямованість особистості і передумови її формування.

З точки зору багатьох психологів, характер людини у своєму змістовному аспекті найтіснішим чином пов`язаний з питанням про те, що для людини є значущим у світі та в чому для неї сенс життя і діяльності. Найповніше це виражається в загальній спрямованості особистості як сукупності стійких мотивів або динамічних тенденцій, установок, які визначають діяльність особистості та відносно незалежні від наявних ситуацій. Спрямованість особистості характеризується її провідними потребами, інтересами, схильностями, переконаннями та ідеалами, в яких знаходить відбиток світогляд людини. Їй притаманні два тісно пов`язаних між собою моменти: а) предметний зміст, оскільки спрямованість - це завжди орієнтація на щось, на якийсь більш - менш визначений предмет; б) напруга, яка при цьому виникає як передумова активності. Так, потреба передбачає предмет її задоволення та виражає тенденцію оволодіти ним, інтерес відбивається у переживанні необхідності предмета з метою його пізнання, схильності об`єктивують тяжіння до предметів і видів активності з ними, у яких проявляються та формуються здібності особистості, нарешті, переконання - це конкретні ідеї, які оволоділи почуттями та волею людини. Визначаючись світоглядом як результатом інтеграції життєвого досвіду, знань та самосвідомості людського індивіда, переконання знаходять узагальнене абстрактне вираження в нормах поведінки, а конкретний вираз отримують у ідеалах - певних образах- зразках норм поведінки або бажаних людських рис, які стають стимулом і регулятором активності та подальшого розвитку особистості.

Соціальна зрілість людини визначається мірою інтегрованості соціальних ідеалів( Батьківщини, нації, справедливості, правди) та духовних цінностей часу у її особистісні прагнення і переконання, що у свою чергу впливає на зміст та соціальну спрямованість її мотивації та цілепокладання.

Основи розвитку соціально орієнтованої спрямованості особистості закладаються в дитинстві. Вітчизняні психологи відкидають уявлення про дитину як істоту асоціальну та егоїстичну, яку необхідно переробляти шляхом виховання в соціального суб`єкта. Парадокс тут, вважає О.В. Запорожець, полягає в тому, що під впливом зовнішніх чинників вона часто стає саме такою! Але відбувається це завдяки особливостям виховання, а не її іманентним властивостям. При цілеспрямованому вихованні, яке передбачає організацію діяльності дитини, що орієнтована на досягнення соціально значущого результату й вимагає співробітництва, взаємодопомоги, у неї дуже рано формуються соціальні (орієнтовані на інших людей) та моральні ( орієнтовані на суспільні норми) мотиви поведінки. Особливо продуктивним періодом тут стає дошкільне дитинство, протягом якого йдуть активні процеси формування емоційної, етичної, пізнавальної та комунікативної сфер психіки дитини. Тому виховання особистості стає центральним завданням цього періоду. Основні психологічні підвалини такого виховання як формування просоціальної спрямованості особистості в цьому віці узагальнено в теорії ампліфікації (від англ. amplify - розширювати, збільшувати) О.В. Запорожця, тобто збагачення розвитку психіки дитини через організацію та включення її в специфічні форми активності, які максимально сприяють дійсній соціалізації дитини в цей період.

Взагалі, структура особистості, за Запорожцем, включає в себе дві взаємопов`язані підсистеми: відображення та регуляції. До підсистеми відображення входить низка генетичних рівнів: перцептивні, уявні та розумові дії, а підсистему регуляції складають емоції, мотиви та цінності, які проходять шлях від вузькоіндивідуальних, орієнтованих на власні біологічні нужди дитини, до широких, соціальних орієнтованих на потреби інших людей та моральні норми. На основі синтезу пізнавальних та регулятивних процесів формується особистість людини, яка є сплавом орієнтировок на значущі для неї аспекти дійсності. Оскільки особистість пов`язана з психічними процесами, суть виховання полягає у формуванні в дитини нових рівнів її особистої структури - розумових образів і основ соціальної та моральної мотивації поведінки, які дозволяють дитині передбачати результати власних дій з урахуванням суспільних норм.

Таке просоціальне виховання особистості дошкільняти найбільш ефективно здійснюється в трьох основних видах діяльності: художньому сприйнятті, грі та продуктивній діяльності. Запорожець звертає увагу на необхідність саме такої послідовності розгортання видів активності дитини при організації її виховного середовища, обгрунтовуючи порядок зміни видів діяльності своєрідністю тих психічних процесів, які почергово “запускаються” та відпрацьовуються в такій виховній моделі на різних етапах спрямованої просоціальної соціалізації дитини дошкільного віку.

З точки зору педагогічної доцільності, хронологічно первинною тут є діяльність художнього сприйняття, яка на цьому етапі онтогенетичного розвитку людини неподільно пов`язана з художнім виконанням та творчістю. Вивчаючи реакції дітей при перегляді драматичних творів у театрі юного глядача, О.В. Запорожець звернув увагу на активні зовнішні прояви прагнення малих глядачів взяти участь у художньому дійстві: діти виходять на сцену, активно допомагають героям попередженнями про небезпеку або порадами у скрутних становищах. Подібно до театрального видовища і дитяча казка як цілісна літературна культурно-етнографічна форма узагальнення соціально прийнятних установок та способів соціальної поведінки, розгортає, показує та завершує перед слухачами дійство, вводить у конфлікт між героями шляхом різкої поляризації їх відносин (зокрема, досліджено, що характерною особливістю казки є чітка диференціація персонажів за критеріями добра та зла у їх найбільш загальнолюдських проявах). Такій “співдіяльності”, яка розгортається у свідомості дитини в процесі сприйняття казки, сприяє низка її композиційних та змістовних особливостей: повтори дії ( через них відбувається відпрацювання та закріплення почуттів); протиставлення (порівнюються вчинки позитивних та негативних героїв); найменування їх почуттів і