и) Вербальні здібності. Жіноча перевага у вербальних (чи лінгвістичних) функціях відрізняється з дитячого до зрілого віку. Спостереження за нормальними, а також обдарованими і розумово відсталими дітьми показали, що дівчатка в середньому починають говорити раніше від хлопчиків, користуються більшим словниковим запасом, проявляють тенденцію до довших і більш зрілих за своєю структурою речень. Вони також швидше просуваються в навчанні читанню.

У жінок за мову відповідає особлива ділянка, розташована у фронтальній частині лівої півкулі, і дещо менша за розміром ділянка, що знаходиться у правій півкулі. Наявність ділянок мови відразу на двох півкулях дає змогу жінкам краще володіти мовою. Маючи особливі ділянки управління мовою, мозок жінки вільний для виконання інших завдань, що дає їй змогу займатися декількома справами одночасно. Функціонування мозкових центрів мови поєднується з діяльністю слухового центру.

Дівчата успішніші у відтворенні звуків. Їх артикуляторні здібності у першому класі школи приблизно такі самі, що у хлопчиків у другому класі. В цій еволюційній відмінності моторних аспектів мови, мабуть, полягає причина загальної жіночої переваги у лінгвістичних функціях. Дівчата відрізняються швидкістю читання, а також виконанням таких тестів, як знаходження протилежностей, аналогії, завершення речень, розповідей, повнота творів.

Різною є і психологія представників різної статі різна. Вони не гірші, не кращі один від одного – вони різні. Вони живуть у різних світах, для них пріоритетні різні цінності, діють вони, дотримуючись різних життєвих правил. Але якісні відмінності – наслідок кількісної різниці, різниці в поєднанні одних і тих самих психологічних елементів, міри прояву тієї чи іншої тенденції. Вся справа в нюансах і пропорціях. Можна говорити лише про переважання якихось з якостей і властивостей у представників чоловічої або жіночої статі, причому це переважання передбачає, по-перше, більшу частоту якої-небудь властивості у представників певної статі і, по-друге, більшу її вираженість за наявності такої властивості у представників обох статей. Відмінності не перешкоджають рівності. Рівність означає свободу вибору, а відмінності ведуть до того, що чоловіки і жінки виберуть різні сфери діяльності.

Перш ніж вдатися до конкретного аналізу, варто зазначити:

1. Психологічні відмінності помітні задовго до статевого дозрівання і лише посилюються в його процесі.

2. Ці відмінності визначаються характером виховання лише обмежено: в кожному конкретному випадку характер виховання сприяє більш повному виявленню і розвиткові того, чим дитина наділена вже на момент народження.

3. Ці особливості мають середньостатистичний характер і відображають швидше типи, а не обов’язкову наявність чи відсутність тих чи інших якостей в окремих представників чоловічої чи жіночої статі.

4. Наявність психологічних особливостей повинна обов’язково розглядатися у цілісній системі, а не ізольовано. Це значить, що загалом обидві статі психологічно рівноцінні і мають переваги лише в певних ситуаціях.

5. Знання особливостей має важливе значення для дошлюбного виховання та подружнього життя.

Як відзначає І. С. Клецина, існує два полярних підходи, що обґрунтовують диференціацію статей: статевий диморфізм і статевий символізм. Відповідно до статевого диморфізму, статева диференціація – універсальний біологічний процес, який культура лише оформляє і осмислює з тими чи іншими варіаціями. Вивчення статевого диморфізму й особливостей його прояву в різних сферах поведінки людини має самостійне значення для ґендерної психології та ґендерної педагогіки. При цьому цікаве не тільки питання про те, які існують відмінності між чоловіками і жінками, але й якою мірою біологічні властивості детермінують формування психологічних особливостей індивіда.

З позиції статевого символізму ґендерна диференціація не тотожна статевій дихотомії (поділ на дві частини), пов’язаній зі статевим диморфізмом, оскільки вона пов’язана з конструюванням статей протягом життя. Прихильники цього підходу Дж. Хемпсон і Д. Хемпсон вважають, що орієнтація на статеву роль хлопчика чи дівчинки не має вродженої основи (відчувається вплив феміністської ідеології, коли абсолютно ігноруються відмінності, зумовлені статевим диформізмом). Але й це не зовсім так. Тривалий моніторинг дітей, яких виховували в нейтральній, з точки зору статі, обстановці (в ізраїльських кібуцах, наприклад) показав, що хлопчики все одно демонстрували агресивну поведінку і неслухняність, об’єднувалися у групи, всередині яких йшла боротьба за лідерство, а дівчатка співпрацювали одна з одною, уникали конфліктних ситуацій, демонстрували прив’язаність, ділились таємницями тощо. Біологічна природа спрямовувала кожного з представників конкретної статі на шлях, що відповідає специфіці або чоловічого, або жіночого мозку.

Багато дослідників вважають, що в основі формування ґендерної ідентичності лежить біологічно задана стать, але формування психологічної статі є результатом впливу на особистість соціальних умов і культурних традицій суспільства. Таким чином, ґендерна ідентичність – це фенотип, сплав вродженого й набутого. Це положення відображене на схемі Петерсона і Мейлора (рис. 3), в якій показані фактори й механізми формування статевої ідентичності.

Біологія і культура не ізольовані одна від одної, оскільки культура розвивається на основі того, що задано біологічно. Культурні норми суттєво впливають на установки і поведінку індивіда, хоч цей вплив не здійснюється „в обхід” біології. І разом з тим, як свідчать результати досліджень, ще до того як вимоги культури накладуть свій відбиток на життя малюка, стають помітними відмінності в поведінці хлопців і дівчат. До сьогодні ніхто ще не довів, що біологічні фактори абсолютно не впливають на поведінку людини, на її здібності, навички, смаки. Навпаки, у психофізіології все більше нагромаджується фактів, що підтверджують такий вплив. Не можна заперечувати,