Л. Павлова стверджує, що вже у 2,5–3 роки можна бачити відмінність у використанні одних і тих же ігрових предметів. Дівчатка, зазвичай, використовують іграшку за призначенням, роблячи помилки в її застосуванні лише з незнання. Хлопчики ж можуть пристосувати іграшку до різних цілей, часто не за призначенням, свідомо знаходячи їй несподівані застосування. Хлопчик змушує свою ляльку стрибати і марширувати, саджає її в ролі вершника на коня, оглядає її як лікар тощо. Якщо дівчатка інтерес до ляльки проявляють в ігрових сюжетах побутового характеру (прання, прибирання, приготування обіду тощо), то у хлопчиків гра з лялькою розгортається у зв’язку з будівельними ситуаціями, транспортними „послугами”. Наприклад, хлопчики будують будинки для ляльок, перевозять на машинах ляльок та їх майно.

Усе вищевикладене дехто намагається пояснити соціокультурними чинниками. Але як пояснити той факт, що хлопчики частіше ламають іграшки (гадаю, їх цьому не вчать спеціально). Плачевний стан іграшок хлопчика частіше несе на собі ознаки прояву його пізнавальних інтересів: спочатку розібрано, щоб взнати, що там всередині, а потім кинуто. Чоловіча стать схильна розбирати ціле на частини – і не лише в мисленні (аналіз), але й в реальності. І це помітно з раннього віку. А якщо іграшки дівчинки перебувають у незадовільному стані, то це, радше за все, наслідок її неакуратності. Вона не схильна до розбирання цілого на частини і не має відповідних пізнавальних інтересів.

Жанет Левер, досліджуючи ґендерний аспект дитячих ігор (10–11 р.), робить висновок: хлопчики частіше, ніж дівчата, граються на вулиці в змішаних за віком групах, частіше грають у змагальні ігри, їх ігри тривають довше, ніж ігри дівчаток. Вона зазначала, що під час цього дослідження виявилось, що хлопчики весь час сварилися, але жодного разу гра не була припинена через сварку. Виявилось, що хлопчикам подобаються суперечки про закони і правила гри не менше, ніж сама гра. Навпаки, спалах суперечок серед дівчат зазвичай призводив до припинення гри. Для них правило вважається настільки добрим, наскільки воно задовольняє тих, хто грає. Отже, дівчатка позбавлені можливості набуття навиків виходу з конфліктних ситуацій. Коли дівчата починають сваритися, грі настає кінець, учасниці просто забирають іграшки і розходяться, або, щоб згладити суперечності, розпочинають іншу гру. Почуття недоторканості закону, яке ще Піаже вважав істотним для морального розвитку, набагато менше розвинуте у дівчаток, ніж у хлопчиків.

В іграх хлопчиків завжди присутнє конфліктне і змагальне начало. Для чоловіків мета і сенс гри – завоювання перемоги, формування навичок лідера й організатора, досягнення певного статусу в чоловічій ієрархії. Традиційні ігри дівчат – стрибки через скакалку, „класики” – це ігри, де грають почергово, змагальність у них не головне, оскільки перемога одного не обов’язково означає поразку іншого. Внаслідок цього менш ймовірне виникнення суперечок, що вимагають розбирання. В дівчачих групах практично відсутній ґрунт для виникнення конфліктів, бо правила їх ігор настільки примітивні, що їх важко порушити. Дівчата, зазвичай, байдужі до перемоги в грі, тому що становлення приятельських стосунків і їх підтримання для них важливіше за утвердження власної вищості. Та й взагалі жінка не в силах тішитися перемогою, якщо знає, що хтось програв. Ігри дівчат учать цілком іншому типу поведінки. Участь у них розвиває здатність до співробітництва і неконкурентні навички. Ігри в дочки-матері чи ляльки є ролевими іграми, в яких відсутні елементи змагальності.

Як показують дослідження Д. Арчер, І. Осоріної, Е. Еріксона та інших, хлопчики і дівчатка мають різний ігровий простір. Хлопчики орієнтовані на освоєння вертикального й широкого горизонтального простору: паркани, дахи, дерева, підвали, рови – привабливі для хлопчиків. При цьому їх ігри відрізняються динамічністю, гнучкістю. Для дівчаток характерні ігри в обмеженому, чітко означеному просторі статичного характеру: „дочки-матері”, „лікарня”, „концерт” і т. п. Це асоціюється із історичною заданістю чоловічої поведінки, орієнтованої на засвоєння нового простору (земного, водного, повітряного), заволодіння територіями (захоплення фортець, підкорення гірських вершин, війни за нові землі). Якщо ігровий простір обмежується, то вони використовують наявну територію максимально. Крім цього, у хлопців в іграх завжди є правила, яких вони строго дотримуються. Причому ця схильність пізніше може стати джерелом нещасть жінок. Адже правила і філософія гри, засвоєні хлопчиками в дитинстві, трансформуються у чоловічі характери, які пізніше панують на роботі. Чоловіки сприймають роботу як гру і створюють правила, жінки сприймають роботу як механізм міжособистісних стосунків, тому вони запросто можуть змінити правила, породжуючи тим самим конфлікти. Жінки – берегині, мають тенденцію до чіткої означеності (того, що „охороняти”) території, стосунків, стабільності і статичності.

Ж. Левер робить висновок, що в іграх хлопчики вчаться незалежності, організаційним навичкам, необхідним для координації діяльності великих груп людей. Приймаючи участь у змагальних ситуаціях, вони вчаться суперничати порівняно відкрито: грати зі своїми ворогами і змагатися зі своїми друзями – все відповідно до правил гри. На противагу цьому, ігри дівчаток зазвичай зароджуються в маленьких групах, часто це ігри двох кращих подруг в усамітненому місці. Така гра копіює соціальну модель первинних людських стосунків і в цьому вона більш корпоративна. Вона сприяє розвиткові емпатії, чуйності, необхідних для прийняття ролі „конкретного іншого”, і більше спрямована на знання іншого, як відмінного від себе.

Відрізняються малюнки дітей: у хлопчиків домінує індустріальна і військова тематика, у дівчаток – будинки, дерева, квіти, обличчя (у 60 % хлопчиків, за даними А. Бодальова, домінували