Емоції й почуття формуються, коли людина потрапляє в нову ситуацію, стикається з новою практикою, яка змінює спрямованість особистості, спонукає її усвідомити нові цілі й завдання. Емоції й почуття визначають спрямованість діяльності особистості, але вони не є основним регулятором діяльності. Регуляторну функцію афективної сфери виконують не тільки емоції та почуття, а й воля.

Волі в подані потягів і спонукань ще немає. Воля виникає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо своїх потягів, спроможна так чи інакше до них поставитися. А це означає, що суб'єкт повинен піднестися над своїми потягами й усвідомити себе самого як суб'єкта, що має певні потяги, але не є їхнім рабом, а може зробити певний вибір між ними. Отже, виникнення волі пов'язане із самовизначенням суб'єкта, із самотворенням особистості, коли людина сама довільно обирає свою поведінку і відповідає за неї.

Вибір вимагає оцінки. Емоційна оцінка визначає попередню спрямованість дії, остаточний же вибір, який може не збігатися з початковим, здійснюється внаслідок прийняття рішення. Прийняття рішення як одна з фаз вольового процесу може зовсім не виділятися у свідомості, якщо спонукання не натрапляє на внутрішню протидію. За наявності такої протидії прийняття рішення виступає як розв'язання конфлікту, що викликав боротьбу мотивів. У разі, якщо конфлікт не розв'язано, кожен з мотивів зберігає свою силу, а прийняття рішення усвідомлюється як особливий акт, який підпорядковує визначеній меті всі інші.

Тактика прийняття рішення може бути різною. Імпульсивні, пристрасні натури у прийнятті рішення покладаються на обставини. Нерішучі люди, особливо у складній ситуації, навмисне зволікають із рішенням, сподіваючись, що зміна ситуації сама приведе до бажаного розв'язання або зробить прийняття рішення легшим, і воно не потребуватиме значного вольового зусилля. Іноді в складних випадках люди приймають рішення умовно, покладаючись на фатум, долю. Наприклад, можуть поставити рішення у залежність від прогнозу погоди чи від випадкової зустрічі, чи від падаючої монети.

Людина контролює прийняття рішення. У разі порушення контролю ми маємо справу з навіюванням, негативізмом і впертістю. Про навіювання йдеться у тих випадках, коли прийняття рішення суб'єктом диктується іншою людиною. При навіюванні вплив іншої людини визначає рішення незалежно від того, що воно означає по суті, тобто рішення автоматично передається від однієї людини до іншої без урахування, зважання мотивів. Негативізм виявляється в немотивованій вольовій протидії всьому тому, що виходить від інших. Особистість не здатна оцінити позиції інших людей і прийняти правильне рішення, тому вона відхиляє все те, що йде від інших. Уперта людина наполегливо відстоює своє рішення тільки тому, що це — її рішення. Зваженості, об'єктивної обґрунтованості в прийнятті рішення тут немає. Навіювання, негативізм і впертість свідчать, що особистість неспроможна піднестися над своїм ставленням до інших людей і до самої себе, опосередкувати його об'єктивним змістом рішення, що приймається.

Вольові якості особистості виявляються в її ініціативності, самостійності, незалежності, рішучості, наполегливості. Ініціативна людина береться за справу, не очікуючи стимуляції зовні. Рішучість виражається у впевненості, з якою приймається рішення, й у твердому його обстоюванні та зберіганні. Вольовий процес не закінчується прийняттям рішення. Для його реалізації необхідна передусім наполегливість у досягненні мети, неослабна енергія діяти протягом тривалого часу, незважаючи на труднощі та перешкоди.

Спроможність особистості протистояти внутрішнім перешкодам, потягам, емоціям залежить від здатності до самоконтролю. Це здатність підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, від випадку до випадку, єдиній меті, що визначає характер особистості, її лінію життя.

Перехід до вольової регуляції необхідний тоді, коли спонукання до дії, його інтенсивність і виразність є недостатніми з самого початку або зменшуються в процесі виконання дії. Спонукання має йти від самої людини, спиратися на відображення дійсності, на зв'язок дії з уявною ситуацією. Дуже поширений приклад: “закінчу роботу, тоді відпочину”. Спонукають той мотив, який уходить у фундамент особистості, і та ситуація, на яку особистість здатна емоційно відгукнутися.

Емоції впливають і на научіння, і на процеси пам'яті. Наявні експериментальні дані свідчать: 1) вплив емоцій на научіння є вибірковим. Вони сприяють установленню тих зв'язків, які певним чином відповідають змісту емоції, яка переживається; 2) на процеси пам'яті впливають знак і сила емоції: позитивних пригадувань (споминів) більше, ніж негативних; негативний досвід запам'ятовується краще, ніж нейтральний; запам'ятовування матеріалу, пов'язаного з досягнутим успіхом, відбувається легше порівняно з нейтральним матеріалом; більш сильні емоції, незалежно від їх знака, сприяють запам'ятовуванню більшої кількості фактів. Тлумачення забування 3. Фрейдом як витіснення неприємних переживань і зведення чинників, що зумовлюють забування подій, імен, місцезнаходження предметів, лише до негативних емоцій не є вичерпним.

Вплив емоцій простежується в мисленні, уяві та фантазії. Експериментальні дані показують, що внаслідок впливу емоційного стану посилюється тенденція до фантазування. Зміст фантазій залежить від змісту емоційного стану. Емоції, які виникли під час виконання захоплюючих людину завдань, зберігаються певний час після завершення роботи і надають специфічної спрямованості інтелектуальним процесам. Вплив емоцій на їх перебіг виявляється в: 1) активізації інтелектуальних процесів (емоції сприяють їх посиленню, поширенню, прискоренню); 2) вибірковому впливі на зміст інтелектуальних процесів, сприянні виникненню таких асоціативних процесів, зміст яких пов'язаний зі