Суттєву роль у регуляції пізнавальних процесів відіграє активність особистості, яка може бути спрямована або на сам процес, його хід, побудову, або на результат. Підвищення продуктивності процесу можливе лише завдяки його організації на більш високому рівні. Пізнавальна активність змінюється залежно від ступеня включення її в загальну структуру мотивації особистості. Вона зумовлюється конкретно-ситуативними мотивами пізнавальної діяльності, а також спрямованістю та установками особистості, рівнем й домагань.

2. Склад регуляції діяльності та поведінки

Саморегуляція особистості має ту особливість, що в ній відображається “конкретне ставлення людини до дійсності, в якому виявляються властивості особистості, що мають більш комплексний конкретний характер, ніж функції, та аналітичне виділені процеси” (С. Л. Рубінштейн).

Системний аналіз діяльності, зокрема предметної, вимагає не тільки розкриття ЇЇ цілісної картини, а й виявлення рівнів і процесуальних особливостей саморегуляції. Як зазначають Н. Д. Завадова, Б. Ф. Ломов і В. О. Пономаренко, 1 цілком очевидним є факт, що діяльність у кожен момент І адекватна її предмету, засобам та оточуючим предметам. А це можливо тільки в тому разі, якщо предмет, засоби й умови відображаються в голові людини (при цьому суб'єктивно, тобто з позицій суб'єкта діяльності, зокрема відносно її цілей і мотивів), а відображення, що виникло, регулює дії. Крім того, автори наголошують на тому, що рівень організації діяльності зумовлюється рівнем відображення: “чим повніше, глибше й адекватніше суб'єкт діяльності відображає навколишнє середовище, тим більшими можливостями для здійснення діяльності він володіє”.

Рівнями психічного відображення, якими регулюються дії як складові діяльності, вважаються:

1) сенсорно-перцептивний (образи відчуття, сприймання);

2) уявлення (образи уявлення, тобто образи тих предметів і явищ, які в даний момент на органи чуття не впливають, але впливали -в минулому);

3) вербально-логічний: рівень мовно-мисленнєвих процесів; характерним є узагальнене й опосередковане відображення дійсності; формується в процесі засвоєння індивідом знань, прийомів узагальнення та абстрагування.

Звернімося до ролі образу в регуляції дій, діяльності людини. Відомо, що людина сприймає предмет у тому місці, в якому він знаходиться, і в той момент, коли він діє на органи чуття. У цьому виявляється безпосередня дійсність образу сприймання, на якій заснована адекватність чуттєвого відображення (відповідність образу предметові), довіра до показань органів чуття. У процесі життєдіяльності людини, оволодіння нею предметними діями, діяльністю формуються досить жорсткі однозначні зв'язки-стереотипи, завдяки яким у звичних умовах орієнтування в просторі не вимагає спеціальних, цілеспрямованих, свідомо контрольованих дій; воно здійснюється на неусвідомлюваному рівні — автоматично. В разі розладнаності між сигналами різної модальності (екстеро-, інтеро-, пропріоцептивними відчуттями) відносно стереотипу (еталона), що склався, може статися, наприклад, спотворення просторового образу. Зокрема, в авіації це виражається в ілюзіях нахилу, протилежного обертання, пікірування, просторового положення, горизонтального польоту (Н. Д. Завадова, Б. Ф. Ломов, В. О. Пономаренко, 1986).

Функціональна модель предметної дії включає образ ситуації, образ дії, полімодальний аферентатор та моторний компонент. Образ ситуації й образ дії тісно пов'язані між собою. На основі їх взаємодії визначаються шляхи подальшої поведінки, встановлюються оптимальні (з найменшими затратами сил і з найменшим ризиком) умови й можливі результати (наслідки) дії до того, як вона буде фактично виконана. Саме образ ситуації й образ цілі слугують тією основою, на якій суб'єкт діяльності приймає рішення і складає програми виконання актуальної дії.

Створення програми актуальної дії реалізується шляхом здійснення цілої низки орієнтувально-оцінних інтелектуальних операцій, а саме: оцінка просторового співвідношення предметів, порівняння довжин і величин (особливо у випадках різного положення порівнюваних предметів або різного їх віддалення), розрізнення предметів за їх величиною та формою, оцінка прискорених і уповільнених рухів, просторове уявлення та конструктивна уява. Виконання таких операцій зумовлюється певним рівнем розвитку й спеціалізації відповідних психофізіологічних функцій людини.

Співвідношення “образ-ціль” — “образ-результат” (або “проміжний результат”) є головною умовою регулювання виконання актуальної (поточної) дії. У зв'язку з цим особливого значення набуває проблема розуміння суб'єктом цілі діяльності. Л. С. Нерсесян, О. О. Конопкін, розглядаючи функціональну структуру процесу саморегуляції (рис. 56), підкреслюють суб'єктивність розуміння цілі діяльності, яке може бути різним за однієї і тієї самої інструкції, за постановки одного й того самого завдання. Автори підкреслюють, що найчастіше це помітно в разі недостатньої чіткості, конкретності самої інструкції й має місце в навчанні, зокрема трудовому. Не менш важливою для успішного виконання програми трудових чи навчальних дій є суб'єктивна модель значущих умов діяльності, що являє собою “комплекс інформації, яку в даний момент має людина про умови діяльності, врахування яких необхідне, на її думку, для успішної роботи”.

Рис. Блок-схема функціональної структури процесу усвідомленого регулювання діяльності

В усіх типах професій, спеціальностей важливе місце посідають предметно-практичні й предметно-розумові дії. У їх регуляції значне навантаження припадає на образи сприймання та уявлення. Якщо образи сприймання забезпечують переважно формування “різних траєкторій рухів у процесі виконання однієї й тієї самої дії”, дають змогу довільно вибирати їхні ритм і темп, то образи уявлення забезпечують “можливість перенесення прийомів праці з одних ситуацій на інші” (Г. Т. Береговой, Н. Д. Завадова, Б. Ф. Ломов, В. О. Пономаренко, 1978). Йдеться про сенсомоторну регуляцію, яка тут переважає мовно-мисленнєву.

Сенсомоторне напруження при виконанні трудової (професійної) діяльності неоднакове навіть у межах одного типу професій, спеціальностей. Наприклад, висуваються різні вимоги до